Холодний жовтневий вечір назавжди змінив життя Оксани. Вона стояла біля воріт свого колишнього дому, тримаючи в руках наскоро зібраний мішок, а пронизливий крик свекрухи досі лунав у вухах:
“Геть з мого дому! І щоб твоєї ноги тут більше не було!”
Десять років шлюбу розпалися за одну ніч.
Оксана не могла повірити, що її чоловік, Тарас, просто опустив очі й мовчав, коли мати виганяла її. Все почалося з чергового докору від свекрухи цього разу через нібито невдалий борщ:
“Навіть борщу нормально не звариш! Що з тебе за дружина? І дітей ти нам не народила!”
“Мамо, заспокойся,” буркнув Тарас, але вона не зупинилася:
“Ні, сину, я не дозволю, щоб ця нероба тобі життя руйнувала! Вибирай або вона, або я!”
Оксана затаїла подих, чекаючи, що чоловік заступиться. Але він лише розвів руками.
“Оксанко, може, тобі краще на час піти? Переночуй у подруг, подумай над усім…”
Тепер, стоячи на вулиці з пятьма тисячами гривень у гаманці та телефоном, повним номерів, які вона роками не набирала, Оксана відчула, що земля розступається під ногами. Її світ обертався навколо цього дому, чоловіка та його матері.
Вона йшла вулицею, не помічаючи дощу та холоду. Ліхтарі тремтіли на мокрому асфальті, перехожі поспішали сховатися, але світ навколо здавався далеким неначе сон.
**Новий початок**
Перші тижні злилися в один безкінечний сірий день. Подруга Марійка запропонувала їй свій диван, але це була лише тимчасова передишка.
“Тобі потрібна робота,” наполягала вона. “Будь-яка просто щоб вистояти.”
Оксана влаштувалася офіціанткою в невелику кавярню: дванадцятигодинні зміни, болючі ноги, набридлий запах їжі. Але робота не залишала часу на сльози.
Одного вечора до закладу зайшов чоловік років сорока, замовив лише каву та сів у дальньому кутку. Коли Оксана підійшла, він мяко промовив:
“У тебе сумні очі. Вибач, але ти не для цього місця.”
Вона збиралася відповісти різко, але несподівано для себе сіла поруч. Так вона познайомилася з Ярославом.
“У мене невелика мережа магазинів,” пояснив він. “Потрібен грамотний адміністратор. Можемо обговорити це завтра у більш затишному місці.”
“Чому пропонуєш роботу незнайомій жінці?” запитала вона.
“Бо в твоїх очах я бачу розум і мужність,” усміхнувся він. “Ти просто ще цього не усвідомлюєш.”
**Від кавярні до кабінету**
Пропозиція виявилася справжньою. Через тиждень Оксана вчилася працювати з накладними та графіками замість того, щоб носити підноси. Спочатку було важко, але Ярослав став терплячим наставником.
“Ти талановита просто тебе пригнічувала чужа думка. Не думай ‘я не можу’, запитай себе: ‘Як я можу зробити це краще?'”
Поступово вона змінювалася.
“Ти зараз усміхаєшся справді усміхаєшся,” помітив Ярослав одного дня.
Через рік вона керувала трьома магазинами. Прибутки зросли, колектив її поважав. За вечерею Ярослав взяв її за руку:
“Оксано, ти для мене більше, ніж співробітниця.”
Вона ніжно звільнила пальці: “Я вдячна, але я ще знаходжу себе.”
В
