У мого чоловіка дуже гарна родина. Його батьки, хоч і мають доньку, мене прийняли, як рідну.
Свекруха в мене – мудра жінка. Ми з нею ніколи не сварилися, навіть через дрібниці. Вона вміє робити зауваження тактовно, і я завжди сприймаю їх спокійно.
Сестра чоловіка давно заміжня, але перших онуків батькам подарували саме ми. Їхня донька хотіла спершу пожити для себе, до дітей вона ще не була готова.
Батьки мого чоловіка дуже люблять наших дітей. Частують їх подарунками, роблять усе, щоб онуки були щасливі.
Свекруха постійно мені каже:
— Ось коли б уже й Олеся народила нам онуків! Їй уже тридцять — пора б і задуматися.
І ось настала довгоочікувана радість — Олеся завагітніла. Усі були щасливі. Навіть моя мала донечка чекає на народження двоюрідного братика чи сестрички.
Та одного разу трапилася історія, яка мене глибоко вразила.
Ми з сином гуляли в парку. До мене підійшла знайома, заговорила. Запитала, чи вже народила Олеся. Я відповіла, що скоро.
Тоді вона й каже:
— А ти як? Розумієш, що тепер усе буде інакше? У твого чоловіка з’явиться «справжній» онук — рідніший для його батьків.
Я здивовано перепитала:
— Як то «справжній»?
— Ось подивися: ти їм дала онуків, а тепер дитина народиться в їхньої доньки.
Її слова звучали дивно. Невже діти доньки — справжні, а сина — ні? Що за маячня?
Я все ж певна, що після народження дитини в Олесі наші стосунки із батьками чоловіка не зміняться. Але ця розмова лишила в душі гіркуватий присмак.
Невже й справді бувають бабусі, які ділять онуків і вважають, від кого вони народилися — від сина чи доньки?
