Після весілля з чоловіком я була сповнена щастя. Окрім коханого, у мене ще була свекруха, з якою ми підтримували доволі теплі, але не дуже близькі відносини. Здавалося, ця дистанція залишиться назавжди, аж поки я не дізналася, що чекаю дитину.
Поки я ходила вагітна, все було більш-менш добре. Свекруха радила мені різне, ділилася досвідом, розповідала життєві історії, підтримувала й допомагала.
Та після народження донечки материнський інстинкт у мені став настільки сильним, що я вже просто не чула її поради. Навіть іноді реагувала з роздратуванням, хоча намагалася це не показувати.
А все загострилось, коли я помітила, що зникли всі речі для немовляти, які мені віддала сестра після своєї дитини: абсолютно нові, чудові речі, майже не ношені, ідеального стану. Зясувалося, що свекруха має зовсім інше ставлення до чужого одягу вона переконана, що дитина не повинна носити речі інших дітей. Навіть якщо вони практично нові! Вона просто все викинула на смітник.
Спочатку я навіть не помітила пропажі, але коли згадала про чудові дитячі черевички, стало зрозуміло, що нічого більше не знайти. Я запитала у свекрухи, і вона спокійно зізналася, що все викинула. Я не люблю конфліктів, але це обурило мене до глибини душі. Досі не можу їй пробачити.
Чому вона просто не спитала мене? Як можна було вирішити все так самостійно?
