Після весілля із чоловіком, я була приголомшена від щастя окрім мого чоловіка, у мене ще була свекруха, з якою ми були на диво привітні. Але близькі стосунки у нас так і не склалися. Це тривало аж поки я не дізналася, що чекаю на дитину…
Поки я носила малюка під серцем, усе було більш-менш спокійно. Вона давала мені поради, я слухала їх уважно, вона розповідала дивні історії з дитинства чоловіка, вчила мене дихати перед сном, ніби знаменита бабця-відунка з Полісся.
Та коли я народила, в мені прокинувся справжній материнський інстинкт, і жодна порада вже не могла пробитися через нього. До її зауважень і слів я почала ставитися з прихованою ворожістю, хоча намагалася її не показувати.
Але справжній абсурд проявився, коли виявилося, що вона позбавилася усіх дитячих речей, які дісталися мені від сестри! Бо сестра, після племінниці Лесі, віддала мені чимало красивих, майже нових речей бодіки, чобітки, пледи з мереживом, навіть іграшкову сопілку. Дитина майже не мала часу зносити ці речі, вони були у фантастичному стані! Своїм снам я чула, як ці речі шепочуть мені добрі слова, і бачила їх, пливучими у небі Києва, наче хмаринки.
Та свекруха була переконана: чужі речі чужих дітей не можна ні під яким соусом тримати в домі, бо щастя вибігає з хати разом із чужою шапочкою. Неважливо, які вони хоч нові, хоч чарівні, усе летіло в смітник, поки я спала під спів трембіти за вікном.
Я спочатку й не помітила зникнення. А коли згадала про чарівні черевички з вишивкою, які мені наснилися цієї ночі серед жовтого ріпаку під Полтавою, нічого вже не знайшла. Поставила їй запитання, вона знизала плечима і зізналася, що все викинула. Я, наче Лісова Мавка, що втратила чарівний вінок, ледь не зірвалася на крик. Бо навіть за сто гривень нові такі не купиш, а память про сестру була такою теплою, майже як весняне сонце над Дніпром.
Ніколи не була людиною конфліктною, сварки обходила, наче калюжі на весняних вулицях Львова. Але цей випадок був фантастично тяжким, мов злий жарт сновидіння. І досі не можу пробачити їй цього кроку, ніби вона спалила мою стару вишиванку під зоряним небом Карпат.
Чому ж вона не спитала мене хоча б раз?
