Свекрова намагалася командувати на моїй кухні, і я вказала їй на двері.
Зоряно, а хто ж так ріже цибулю? Це ж не в суп, а свиням на корм, чесно! Надто крупно, у зуби буде хрустити, а Сергій таке не витримає.
Голос Галини Іванівни, свекрови, звучав прямо над вухом, змушуючи Зоряну випадково притиснути голову до плечей. Це був не голос, а звук бормашини монотонний, свердловий, що вдертався прямо в мозок. Зоряна глибоко вдихнула, досчитала в думках до пяти і, намагаючись посміхнутися якомога мякіше, відклала ніж.
Галино Іванівно, це цибуля для мяса пофранцузьки. Вона запечеться в духовці півтора години під майонезом і сиром. Не буде хрустіти, стане мякою, майже розтане. Я готую цю страву вже десять років, і Сергій завжди просить добавки.
Ой, що ти мені розповідаєш! свекрова розмахнула руками, і її масивні янтарні бісери глухо звякнули. «Десять років»! А я його тридцять пять років годувала. У нього слабкий шлунок, йому не треба таке грубе. Дай-но сюди ніж.
Вона рішуче схопилася за дошку, показуючи всім, що саме зараз на цій кухні розпочнеться справжнє готування, а не те непорозуміння, яке тривало до її приходу.
Зоряна мяко, проте настійливо перешкодила їй дістатися до столу.
Галино Іванівно, не треба. Я справлюсь сама. Ви ж гість. Ідіть у вітальню, там Сергій налаштував телевізор, подивіться свій серіал. Ми ж домовилися: сьогодні мій ювілей, і я хочу сама накрити стіл для родини.
Свекрова піджала губи, перетворюючи їх у тонку нитку. У її очах блиснула суміш образи і воїнської рішучості.
Гість Ось так, значить. Матері рідної вже і допомогти не можна. Я, між іншим, добра хочу, щоб перед людьми не позоритися. Прийдуть свати, тітка Ніна, а в тебе цибуля крупними кусками. Скажуть: ось яку невестку Галина виховала, навіть нарізати не навчила.
Мою маму виховала, тихо, та впевнено нагадала Зоряна, знову беручися за ніж. І вона навчила мене, що у господині на кухні має бути свій простір.
Галина Іванівна фыркнула і підбігла до вікна, демонстративно проводячи пальцем по підвіконню. Перевірка на пил. Зоряна знала цей жест назубок: якщо пилу не буде, свекрова знайде пляму на шторах чи розвод на склі.
Атмосфера на кухні, яка ще годину тому була наповнена приємними ароматами й передчуттям свята Зоряні виповнювалося тридцять пять тепер згущувалась до стану грозової хмари.
Сергій, чоловік Зоряни, у цей час сидів у вітальні. Він, звісно, чув цей діалог. У їхній «двушці» звучність була чудова. Але Сергій обрав свою улюблену тактику страуса: якщо не втручатися, можливо, все розвячеться саме. Він не любив конфлікти, особливо ті, де треба було вибирати між двома головними жінками його життя.
Зоряна продовжила різати цибулю, намагаючись не звертати уваги на важкий погляд ззаду. Вона любила готувати. Кухня була її царством, її місцем сили. Тут, серед банок зі спеціями, блискучих каструль і жужжащого міксера, вона заспокоювалася після напруженої роботи в банку. Вона знала характер кожного продукта, відчувала, скільки солі треба додати, навіть не пробуючи. І найбільше на світі вона ненавиділа, коли хтось втручався в цей священний процес.
Галина Іванівна не могла довго мовчати. Її натура вимагала дії та керівництва.
Іра, а ти мясо замаринувала? знову прозвучав голос з вікна. Я вчора дзвонила, казала, щоб ти додала оцту. Мясо сьогодні жорстке, без оцту підошва буде.
Я замариновала в кефірі з травами і лимоном. Оцет сушить волокна, Галено Іванівно. Мясо буде надзвичайно ніжним.
У кефірі! свекрова зраділа. Господи, хто ж телятину в кефірі псує? Це ж кислятина! Іра, ти ж доросла жінка, а елементарних речей не знаєш. Треба було мене послухати. Я ж спеціально рецепт знайшла в журналі, вирізала, привезла тобі минулого разу. Де він?
Не памятаю, мабуть, в ящику, соврала Зоряна. Той рецепт, що пропонував залити гарне мясо майонезом з оцтом і посипати готовою приправою з пакетика, вона відразу викинула.
Добре, Галина Іванівна рішуче підбігла до плити, де на повільному вогні томився соус для риби. А це що тут булькає? Якийсь дивний колір. Блідий.
Вона схопила ложку, що лежала на підстаканнику, і, перш ніж Зоряна встигла зреагувати, зачерпнула соус і заплющила в рот.
Тьфу! Преснятина! Іра, ти взагалі сіль додавала? Чи ми всі на дієті сидимо?
Зоряна замерла. Усередині піднялося те саме відчуття, коли хочеться кинути все фартух, ніж, рушник і втекти в туман. Але це був її день народження. Прийдуть подруги, батьки. Вона не могла дозволити собі зіпсувати свято.
Це соус бешамель, чітко проговорила вона. До нього додають мускатний горіх і пармезан. Пармезан сам по собі солоний. Я ще не додавала сир. Будь ласка, покладіть ложку.
Мускатний горіх Пармезан підкреслювала свекрова. Пухнастість одна. Людям потрібна проста, ситна їжа. Картопля, оселедець. А ти все мудриш. Дай-но я підсолю, інакше буде соромно ставити на стіл.
Рука Галини Іванівни простяглася до солонки.
Не треба! Зоряна крокнула вперед, перехоплюючи руку свекрови.
Це стало помилкою. Фізичний контакт став тригером. Галина Іванівна вирвала руку, її очі округлилися від обурення.
Ти що, руки розпускаєш? Я хотіла посолити! Для тебе ж стараюся, неблагодарна!
Я не просила допомоги! голос Зоряни задрімав і підвищився. Галено Іванівно, я прошу вас вже десятий раз: вийдіть з кухні. Дайте мені завершити готування спокійно.
Сергію! гучно крикнула свекрова в бік коридору. Сергію, підходь! Подивись, як твоя дружина з мамою розмовляє! Викидає мене з кухні!
У двері зявився Сергій. Його вигляд був одночасно винуватий і наляканий. Він переводив погляд із червоної від гніву матері на блідну, стиснуту кулаками дружину.
Мам, Ір, а що ви знову? Же свято. Чутно на весь під’їзд.
А ти їй скажи! Галина Іванівна вказала пальцем на непохитну зять. Я їй порадою даю, як мясо врятувати, як соус до смаку довести, а вона мені руки вивертає! Говорить «піди геть»!
Я не казала «піди геть», холодно виправила Зоряна. Я попросила вийти з кухні і не заважати мені готувати. Це різні речі.
Сергію, ти чуєш? свекрова обернулася до сина, шукаючи підтримки. Вона вважає, що я заважаю! Я, яка тебе виховала, яка навчивала її борщ варити, коли ви тільки одружились! Якби не я, ви б тут шлунки своїми експериментами зіпсували!
Сергій погладив потилицю.
Ірісо, ну правду Мама ж хоче найкращого. Вона досвідчена господиня. Може, послухаєш? Ну, посолить вона трохи, не страшно ж.
Зоряна подивилася на чоловіка, немов бачачи його вперше. У цьому погляді було стільки розчарування, що Сергій відійшов на крок назад.
Тобто ти вважаєш, що це нормально? тихо запитала вона. Нормально, що в моєму домі, на моїй кухні, у мій день народження мені не дозволяють навіть кроку? Що мене критикують за кожен кусок цибулі? Що лізуть брудною ложкою в мій соус?
Чому брудною? Я її облизала! вставила Галина Іванівна.
Ця фраза розтрусила Зоряну.
Сергію, я готую цей стіл вже пять годин. Я втомилася. Хочу зробити свято. Якщо твоя мама зараз не підете з кухні і не перестане чіпати продукти, я просто все вимкну, викину в смітник і замовимо піцу. Або я підеш до подруги. Обирай.
Ну навіщо такі ультиматуми пробурмотав Сергій. Мам, підемо в кімнату, правда. Дай їй самостійно.
Ні! Галина Іванівна вжала руки в боки. Поза «самовара» означала, що битва переходить у вирішальний етап. Я не дозволю гостям отруїтись! Я сама все доведу до кінця. А ти, вона кивнула Зоряні, іди, кращай. Все одно ти мало чого варто, лише продукти переводиш. Дай фартух.
Вона простягла руку до фартуха Зоряни, намагаючись розвязати завязки на її талії.
Це було вторгнення. Грубе, безцеремонне порушення особистих меж. У Зоряни щось зламалося. Звук натягнутої струни змінився на крижане спокій.
Вона відійшла назад, зняла фартух сама, акуратно скрутила його і поклала на стіл.
Добре, сказала вона.
Ось і розумна, тріумфально вигукнула свекрова, хапнувши фартух. Давно б так. Іди, відпочивай.
Ні, ви не зрозуміли, підняла очі Зоряна. У них вже не було ні благання, ні дратівливості. Тільки сталь. Галино Іванівно, покладіть фартух. І залиште мою квартиру.
Тиша, що зависла на кухні, була оглушливою. Чути, як булькає соус і гурчить холодильник.
Що? перепитала свекрова, не вірячи вуха. Що ти сказала?
Я сказала: йдіть. Зараз же.
Іра, що ти? Сергій побліднів. Мама ж Гості скоро прийдуть
Ось чому, відповіла Зоряна, повертаючись до чоловіка. Я не хочу скандалу при гостях. А він буде, якщо вона залишиться. Бо вона не зупиниться. Вона буде коментувати кожну страву за столом, розповідати моїм батькам, яку я безрука, і пересолювати їжу в тарілках гостей. Я терпіти це пять років, Сергію. Пять років я мовчала заради твого спокою. Але сьогодні мій день народження. Я дарую собі подарунок вечір без токсичних зауважень і боротьби за кухонну лопаточку.
Ти мене виганяєш? голос Галини Іванівни задрижав, зявилися сльози. Мою матірсина? З дому сина?
Це наш спільний дім, Галино Іванівно. І я тут господиня. Я вас поважаю як маму Сергія, але ви не поважаєте мене як особистість і господиню. Ви намагаєтесь навязати свої правила, ігноруючи мої прохання. Моє терпіння вибухнуло. Будь ласка, одягніться і йдіть. Ми викличемо вам таксі.
Сергію! Ти дозволиш їй так зі мною поводитися?! закричала свекрова, повертаючись до сина. Вона мене позорить! Виганяє, ніби собаку!
Сергій стояв між двома вогнями. Він бачив рішучість дружини. Він знав Зоряну: вона довго відтягує, але коли вирішує, її не зсунути. І він розумів, що якщо зараз не підтримає її, може втратити. А ще пригадував той соус, у який мама намагалась влізти, і смак пересоленого супу, який вона варила тиждень тому, «допомагаючи».
Мам, зітхнув Сергій і опустив плечі. Зоря права. Ти зайшла надто далеко.
Що?! Галина Іванівна спалахнула, хапаючись за край столу. І ти Ти зрадив матір заради цієїТак вони зрозуміли, що повага та чітко встановлені межі найкраща приправа для щасливого сімейного життя.
