Марічка йшла до своєї подруги Квітослави додому, щоб полити квіти й нагодувати її черепашку. Квітослава разом із чоловіком вирушили на відпочинок. Відкрив її двері ключем, який залишила мені подруга, переступив поріг і мало не вронив сумку! Всюди горіло світло, ялинка мерехтіла гірляндами, телевізор гудів на повну гучність. З ванної лунали якісь голоси. Я обережно прочинив двері у ванну й сторопів з несподіванки.
Марічка змушена була лишитися на свята вдома ніби не з власної волі, а через обставини. Вірніше сказати сумом укрита самотність…
Найближча подруга, Квітослава, із чоловіком поїхали в Буковель ще за кілька днів до свят.
Доручила мені Квітослава, найвідповідальнішій з-поміж своїх знайомих, поливати її квіти і годувати її улюблену черепаху.
Жили ми в одному будинку, але в різних підїздах.
Я, звичайно, погодився допомогти. Але ще не підозрював, яке випробування мене чекало.
За кілька днів до Нового року, моя дівчина Лада, з якою я вже два роки був, як кажуть, нерозлийвода, під час вечері видала вона зустріла іншого
І не просто зустріла той інший у неї вже на пятому місяці вагітності! Вона чесно сказала, що має віддати перевагу новому почуттю.
На цьому наполягала вона, а ще її мати та бабуся. А я, хоч і добряче розгубився, не став пручатись.
А як же я? тихо спитав я.
Лада спокійно допила чай, витерла губи серветкою та сказала:
Ти пробач, але подивись правді у вічі. Тут любов давно вмерла, залишилися самі звички. Таке ж трапляється, не ображайся Може, так навіть краще вільні обидва.
Не допоможеш мені з речами?.. Нічого, тоді сама впораюсь.
Вона зібрала своє і залишила мене на самоті
Далі все змішалося дні й ночі. Я чотири дні не виходив з дому й лише каву пив. Заскочила до мене подруга Зоряна. У розмові зясували, що останні дні я майже не їв усе той самий біль у душі.
Зоряна, я і Лада планували святкувати разом із колом наших друзів ресторан був давно заброньований. А тепер Лада вже збиралася привести туди свого обранця.
Я зовсім не хотів святкувати зі своїми батьками одразу почнуть жаліти. Та ще й мама Ладу ніколи не любила…
31-го грудня я, як завжди, чекав на казку. Навіщо? Мабуть, так заведено з дитинства.
Розумом розумієш дива не буває, а серце все одно на щось сподівається…
День повільно перетікав у вечір. Нічого, звісно, не трапилось. Я згадав, що так і не віддав Ладині свій подарунок у мене залишився новенький вовняний светр небесного кольору.
Я купив його ще до сварки до речі, він був недешевим, коштував цілих дві тисячі гривень.
Розпакував приміряв, мій розмір явно більший. Плечі завеликі…
Значить, і Ладі був би широким, зітхнув я і відклав светр.
Після цього я втер очі, пообіцяв собі не плакати та вийшов з дому.
Свято вірив, що Новий рік треба зустрічати на ходу як проведеш цю ніч, так і весь рік пройде. Краще пройтися центром міста, ніж сидіти вдома на самоті.
До опівночі залишалося півтори години. Я сподівався швиденько прогулятись та повернутись додому.
Настрій був кепський, а надворі мряка й дощ.
Зайшов у місцевий супермаркет. Рука намацала в кишені папірчик це той самий список, який Квітослава залишила мені перед відїздом.
Після поливу квітів там стояло: «Нагодувати черепашку двічі на тиждень».
Я аж перелякався.
Оце так! Я забув через свої негаразди! Якби з черепашкою щось сталось Поліна ж потім не пробачить.
Новий рік зачекає!
Я припустився до подруги, щоб рятувати тваринку.
Відкрив двері ключем, який залишила мені Квітослава, увійшов аж сліпить від світла! Ялинка миготить гірляндами, телевізор бубонить.
І тут із ванної лунають дивні звуки. Я обережно відчиняю двері і ледь не впускаю ключі.
У ванній стоїть незнайомий чоловік, голиться, насвистуючи собі щось веселе.
Перша думка злодій! Але чому він тоді спокійно голиться?
А ви хто такий? насторожено питаю.
Чоловік швиденько змив піну, розвернувся й посміхнувся.
Та не лякайся! Я Ігор, двоюрідний брат Квітослави. Живу у Львові, саме по справах приїхав. Мав уже їхати, але змінилися плани. Подзвонив Квітославі вона дозволила тут залишитись, у мене ключ її квартири.
А черепашку бачили? питаю я перелякано.
Бачив, і навіть погодував. Вона десь он там бігає, усміхнувся Ігор, показуючи на куток за диваном.
Швиденько натягнув сорочку.
Давайте знайомитись, я Ігор.
Я теж назвався. Потисли руки. І тут він різко каже:
А ходімо ж разом зустрічати Новий рік до півночі всього 10 хвилин!
Я раптом згадав про светр, рвонув додому, схопив пакунок і помчав назад.
Коли повернувся двері все ще відчинені, на годиннику дванадцята.
Ігор подав мені келих ігристого, а я йому пакет.
Це тобі, з Новим роком! кажу.
Ігор розгорнув згорток там мій небесний светр із вовни. Приміряв підсів просто ідеально! Особливо в плечах.
Бували у мене подарунки на Новий рік, але такий перший! щиро сказав Ігор.
А у мене аж два сюрпризи й Ладу втрачена, і з Ігорем знайомство! подумав я, але нічого не сказав, лише посміхнувся.
Вже наступного року я з Ігорем та нашою маленькою донечкою відзначав свято у нього вдомаЗа вікном уже феєрверки розцвітали над дахами. Ми вийшли на балкон обидвоє з незнайомим другом у дужому светрі і під гуркіт нічного міста засміялися. Знизу доносились вигуки З Новим роком! і дитячий сміх.
Я раптом відчув дивну легкість ніби минулий рік лишився там, за мозаїкою кольорового світла, а попереду чекало щось нове. Поряд стояв Ігор, який іще годину тому був для мене просто кимось із чужого життя.
Відчувши тепло светра і нової компанії, я зрозумів: казки трапляються тоді, коли їх зовсім не чекаєш. Можливо, саме в такі миті і народжується нове щастя з тепла чиєїсь несподіваної усмішки, із простого новорічного тосту чи подарунку не за розміром, а за серцем.
Я глянув у небо, де одна за одною розквітали зірки феєрверків, і вперше за довгий час дозволив собі мріяти. Бо Новий рік це завжди шанс знову вірити у дива, навіть якщо вони скромні й починаються дуже звичайно: із забутої черепашки, несподіваного гостя і светра небесного кольору, що нарешті знайшов свого власника.
Я підняв келих, і ми з Ігорем разом сказали:
За нові початки!
І з цього справжнього, смішного, дивакуватого Нового року моє життя пішло вперед вже без Лади, але з відкритим серцем до всіх див, які попереду.
