25 листопада
Мій брат Тарас одружився шість років тому. Відтоді ні я, ні наші батьки жодного разу не бували в них вдома. Усі свята, дні народження та родинні вечірки беззмінно відбуваються у батьків у великому будинку на околиці Львова. Матуся готує купу їжі, накриває стіл, а потім ще й відправляє Тараса з дружиною Олею додому із контейнерами, повними домашніх котлет і салатів.
Коли Тарас щойно одружився, у Олі незабаром був день народження. Мати, сповнена ентузіазму, вирішила влаштувати сюрприз: ми купили торт, обрали гарний подарунок і зібрались у гості. Мама подзвонила Олі попередити, але та сухо відповіла, що нічого святкувати не планує. Мати, не бажаючи відступати, наполягла:
— Та ми просто завітаємо, чаю з тортиком поп’ємо! Тобі нічого готувати не треба, Олю!
У підсумку ми все ж поїхали. Але замість теплого прийому нас чекав шок: Оля вийшла до нас на подвір’я, пробурмотівши, що в хаті «не прибрано», і відмовилася впускати нас у дім. Ми, шоковані, вручили їй торт і подарунок просто біля дверей і поїхали. Відтоді всі свята мати влаштовує в себе, а ми намагаємося не згадувати той незручний випадок.
Оля одного разу прямо заявила батькам:
— У вас же великий будинок, місця повно для гостей! А у нас однушка, куди там усіх запрошувати?
Я ледь стримався, щоб не спалахнути. Невже в однокімнатній хаті не можна прийняти чоловікових батьків і його брата? Це ж не натовп, а всього три людини! Але ми мовчали, щоб не псувати відносини.
Зараз Оля вагітна, на п’ятому місяці. Це буде перший онук для наших батьків, і матуся, звісно, не знаходить собі місця від хвилювання. Вона постійно дзвонить Тарасові, питає, як почувається Оля, чи не потрібна допомога. Але нещодавно ми дізналися, що Оля ще на початку вагітності звільнилася з роботи. Мати запанікувала:
— Може, їй погано? Може, їй потрібна моя підтримка?
Тарас заспокоїв: з Олею все гаразд, вона просто вирішила «берегти себе». Ми були у недоумінні. Тарас і Оля завжди жили на широку ногу: ресторани, подорожі, дорогі покупки. У них немає іпотеки — квартира дісталася Олі від бабусі, тому всі гроші вони витрачали на примхи. Але після звільнення Олі їхні доходи різко впали, і звичний спосіб життя опинився під загрозою. Тарас намагався пояснити Олі, що треба економити, але вона, схоже, не готова розлучатися з розкошами.
Оля зізналася Тарасові, що звільнилася зі страху «підхопити щось на роботі». Її обережність зрозуміла, але тепер їхній бюджет тріщить по швах, а вона й далі вимагає колишнього рівня життя. І ось на тлі всіх цих змін Тарас несподівано запросив нас до себе на день народження. Додому! Ми з батьками були в шоці. Тато навіть пожартував:
— Невже я нарешті дізнаюся, як готує моя невістка?
Мати зраділа, очікуючи родинного вечора. Я вирішив подзвонити Олі, щоб уточнити деталі, але замість спокійної розмови отримав істерику. Оля, ридаючи в трубку, заявила, що не хоче нас бачити у гостях:
— Мені ж треба прибирати, готувати! Я вагітна, мені важко!
Я намагався її заспокоїти:
— Олю, нічого складного не треба. Звари картоплю, зроби салат, запек курку — і все. Ми принесемо торт. Це ж звичайна вечеря, просто на п’ятьох. У чому проблема?
Я навіть запропонував замовити їжу, щоб полегшити їй завдання. Але Оля продовжувала нарікати, що все одно треба мити підлогу та прибирати. Я не витримав:
— Олю, це ж однушка! Невже прибрати — така непосильна справа? Ви що, тільки перед гостями підлогу миєте?
У підсумку я поставив ультиматум:
— Якщо ти так не хочеш нас бачити, ми не прийдемо. Привітаємо Тараса по телефону, і все.
Я розповів про це матері, і вона зі мною погодилась. Ми пояснили ситуацію Тарасові, і він вибухнув:
— Оля не працює, сидить вдома! Невже вона не може приготувати вечерю й прибрати? Ви обов’язково приходьте! Грошей на доставку їжі та прибиральниці в нас немає, тож нехай сама справляється!
Його слова зависли в повітрі, як грізна хмара. У результаті всі посварились. Бажання йти на день народження до Тараса зникло. Бачити незадоволений вираз Олі, яка демонстративно посилатиме зітхання та закатуватиме очі — задоволення мінімальне. Ми не хочемо почуватись небажаними гостями у власному брата.
Але водночас серце болить від думки, що можемо образити Тараса. Він так чекає цього дня, так хоче зібрати родину в себе! Як ми можемо просто не прийти? Це ж його свято, і він не винен у капризах дружини. Ми опинились перед вибором: проковтнути образу та піти, ризикуючи псувати вечір, або відмовитись, знаючи, що розіб’ємо братові серце. Ситуація здається безвихідною, і кожен наш крок лише глибше затягує нас у цю родинну сварку. Що робити, коли любов до брата стикається з неприязню до його дружини? Відповіді немає, але час невблаганно наближає день народженМи все ж таки підемо, бо сім’я важливіша за образи, але після свята чесно поговоримо з Тарасом про його стосунки з Олею.
