У хаті витав тривожний дух надірваного хаосу. Олеся відчула це, ще не переступивши поріг. По сходовій клітці розносився їдкий запах паленого, а сходи були залиті мильною водою, наче після потопу. Відчинивши двері, вона кинула на полицю охапку квітів, принесених з роботи, скинула виснажливі за день туфлі й наділа старі домашні капці. Хоча гумові чоботи були б доречніші – в передпокої води було ще більше, ніж на сходах. З глибини квартири лунав приглушений кішачий вікрик, а десь у надрах хати щось шипіло, гуділо й підозріло тріщало.
— Тарасе, що за чортівня?! – скрикнула Олеся, відчуваючи, як усередині закипає тривога.
За мить у дверному прорізі з’явився чоловік. В одних штанях, босий, з обличчям, вимазаним сажею, глибокими подряпинами й солідним синяком під оком. На голові красів рушник, зав’язаний на кшталт кучми, наче він щойно втік із ярмарку.
— Олесю, ти вже вдома? – пробурмотів Тарас, нервово заправляючи край рушника. – Я думав, корпоратив, ти ж начальниця, до ночі там будеш тости піднімати…
Олеся важко зітхнула, сіла на старий пуф біля входу й, стримуючи роздратування, сказала:
— Розказуй, Тарасе. Що ти знову наробив?
— Ну, Олесю, моя радість, – заїкаючись, почав він, – тільки не гарячись, прошу!
— Гарячилась я, коли у дев’яності на нашу фірму бандити наїжджали, – відрізала Олеся. – Хвилювалася, коли гроші на рахунках згоріли під час дефолту. Нервовала, коли криза нас ледь не добила. Після цього мені все одно, хоч потоп. Викладай, який цирк тут влаштував?
— Коротше… – Тарас завагався, потираючи синяк. – Я хотів зробити тобі свято. Сюрприз, розумієш? Вирішив прибрати, постирати, вечерю зварити. Узяв вихідний, заклав білизну в пральку, пішов на базар… Ну, спершу на базар, купив м’яса, а воно потекти.
— М’ясо? – примружилася Олеся.
— Ні, пралька! – випалив Тарас. – Але не одразу. Я поставив м’ясо в піч, почав прибирати, а тут кіт…
— Він живий? – Олеся підняла брову.
— Живий, звісно! – ображено буркнув Тарас. – Тільки трохи мокрий. Розумієш, коли я заправляв пральку, кота там не було, клянусь! А потім він якось… опинився всередині.
— Як?! – Олеся подалася вперед. – Як кіт міг залізти у закриту пральну машину?!
— Не знаю, – Тарас розвів руками. – Напевно, телепортувався. Вони ж хитрі, ці коти.
Олеся заплющила очі, глибоко вдихнула й холодно проговорила:
— Продовжуй, Тарасе. Це стає все цікавішим. Але спершу покажи кота. Хочу переконатися, що з ним усе гаразд.
— Е-е, сонечко, – завагався Тарас, – до нього треба йти. Він… там…
— Сподіваюся, лапи у нього цілі? – Олеся подивилася на пошкрябане обличчя чоловіка.
— О, ще як! – похмуро підтвердив Тарас, потираючи щоку. – Тільки тимчасово… обездвижені. Для його ж безпеки.
— Гаразд, потім розберемося, – Олеся махнула рукою. – Що далі?
— Одним словом, поки кіт… е-е, мився, я почув гарь. Побіг на кухню, відчинив піч – а там м’ясо палає! Пальці обпік, плеснув масла, а воно як загориться! Волосся зачіпіло, дим валить, я гашу, а тут кіт заверещав. Побіг до пральки, дивлюсь – його очі у віконці, дивиться, як в’язень. Вимкнув машину, хотів відкрити, а вона заблокувалася. Кіт реве, плита горить, обличчя болить, волосся тліє… Я схопив лом, ну, і пралька одразу потекла. Кіт вирвався, носився по хаті, верещав, розбив три вази, обірвав шпалери, зірвав занавіски, розлив шампанське, яке я для тебе приготував. Сусіди знизу стукали по батареї, кричали, що каструватимуть. Не знаю, кота чи мене. Але в цілому все під контролем, Олесю, не хвилюйся!
Олеся витерла сльози – чи то від сміху, чи то від жаху – і, відштовхнувши Тараса, зайшла в кімнату. Пошкодження були епічними. Підлогу заливала вода, на кухні димилася згоріла сковорода, шпалери висіли клаптями, а у повітрі стояв запах підпаленого м’яса й котячої помсти. Кіт, розп’ятий на батареї, був прив’язаний за всі чотири лапи, а морда обмотана старим шарфом. Але живий, що вже було дивом.
— Олесю, він не хотів на батареї сидіти, – поспішив виправдатися Тарас. – Я боявся, що він до твого повернення не висохне. Віджати його не вийшло, виривався. Довелося прив’язати, а морду закрутити, щоб не верещав. Сусіди вже грозилися поліцією, пожежниками та якоюсь бабою-відьмою, щоб нас прокляла.
Олеся, мовчки, розв’язала кота, обтерла його рушником, зірваним з голови Тараса, й звільнила бідняжці морду. Кіт, вирвавшись, зКіт, буркнувши останнє сердите «мрр», забрався під ліжко, а Олеся з Тарасом, зідхаючи, взялися за мокрі ганчірки.
