**Світло в темряві**
**Розділ 1: Розрив**
—Геть звідси, невдячна! — кричала її мати, штовхаючи Соломію до дверей.
Дівчина ледь втримала рівновагу. Погляд матері був таким гострим, що боліло навіть сильніше, ніж її слова.
—Не смій повертатися! Щоб я тебе більше не бачила! — і двері з глухим стуком замкнулися.
Соломія стояла на порозі, немов прикована. Серце розривалося на тисячі шматочків.
—Мамо, будь ласка, я не брешу… це він… — вона намагалася пояснити, але її вже ніхто не слухав.
Її вітчим, п’яний і гидкий, намагався її зґвалтувати. Але коли Соломія розповіла матері, та лише скривилася: “Брешеш, щоб розвалити моє щастя!” І вигнала її з дому без роздумів.
**Розділ 2: Блукання**
Самотня, вона блукала кам’янистими вуличками шахтарського містечка, випрошуючи дріб’язок. Холод повітря різав шкіру, а голод робив її слабкою. Чоловіки дивилися на неї брудними поглядами, особливо ті, що горілку вже встигли випити. Вона знала — з такими краще не зустрічатися.
Години тягнулися повільно, а голод ставав нестерпним. Соломія відчувала себе невидимою, наче світ про неї забув. Наближався День поминання, і вона згадувала батька. Якщо раніше будинок запалювався свічками та пахнув барвінком, то цього року мати навіть не зіткнеться.
**Розділ 3: Алтар**
З тим небагатим, що встигла схопити, виганяючи її — зокрема, з батьковою світлиною — вона вирішила зробити свій власний алтар. Зібрала квітів біля дороги, знайшла трохи черствого хліба та сухофруктів — і влаштувала спомин у затишному куточку під старим дубом. Впала навколішки перед світлиною та розплакалася.
—Тату, якщо ти мене любиш, забери мене… — прошепотіла вона. — Я більше не хочу тут бути.
Вітер обіймав її, немов хтось невидимий гладив по голові. Втомлена, вона заснула біля алтаря.
**Розділ 4: Одкровення**
На світанку прокинулася. Голод не зник, тому вона доїла останки зі спомину — хоч і без смаку. Потім знову пішла блукати.
Раптом побачила матір. Жінка бігла до неї, заливаючись сльозами.
—Пробач мені, доню… — обійняла її мати, трясучись. — Я не повірила… але вчора його побачила.
Соломія наче закам’яніла, але мати продовжувала:
—Я заснула, а потім почула крики… Збігла вниз — а він, мов лялька, б’ється об стіни! Вивів: “Не вбивай! Зізнаюся — хотів Соломію збезчестити!” А потім… впав. Мертвий. — Вона схлипнула. — А потім я почула голос… не з цього світу. “Шукай доньку, бо наступного року прийду по тебе”.
**Розділ 5: Додому**
Перед тим як увійти, Соломія глянула у похмуре небо.
—Дякую, тату… — прошепотіла.
У домі повітря було важким, немоб тінь вітчима досі лунала кутками. Але мати пообіцяла — більше він не переступить порогу.
**Розділ 6: Вирішення**
Тієї ночі мати пішла говорити з ним. Соломія слухала, як серце билося аж у горлі.
—Більше ти її не торкнешся! — гримнула мати. — Інакше викличу поліцію!
Соломія відчула полегшення. Чи витримає мати обіцянку?
—Він пішов, — сказала мати, повертаючись. — Назавжди.
**Розділ 7: Зцілення**
Дні минали, і рани поступово загоювалися. Разом вони зробили алтар, запалили свічки.
—Робимо це разом, — сказала мати. — Щоб твій тато був із нами.
Соломія посміхнулася. Вперше за довгий час — з’явилася надія.
**Розділ 8: Спільна пам’ять**
На День поминання місто ожило. Вони йшли разом, згадуючи батька. Сміх і сльози перепліталися, а Соломія відчувала себе сильнішою.
**Розділ 9: Нова дорога**
З часом Соломія повернулася до школи. Мати, хоч і боров
