Сиділка для дружини
Це як? Олені здалося, що вона неправильно почула. Куди це я маю поїхати? Навіщо? Через що?
Ой, без цих сцен, а? скривився він. Що тут не зрозумілого? Доглядати тобі більше нікого. А куди подінешся байдуже.
Богдане, ти що? Ми ж одружуватися збиралися
Та це ти собі вигадала. Я такого не обіцяв.
В свої 32 Олена вирішила перекроїти життя й виїхати з рідного села.
Та що їй тут залишилось? Тільки й чути мати свариться, що вона чоловіка не втримала.
А той Василь був сама біда пиячок і гуляка! Як взагалі минулось вісім років поруч з ним?
Олена після розлучення й не засмутилася аж дихати легше стало.
Правда, з матірю сварилась постійно, і ще через гроші, яких не вистачало катастрофічно.
От і вирішила: треба їхати у Львів, а там уже буде видно.
Он Ірка, шкільна подруга, вже пять років заді дружиною за вдівцем.
Що з того, що він старший на шістнадцять років та красою не блищить зате квартира в центрі, достаток.
А вона що Олена хіба гірша за Ірку?
О, нарешті прокинулась! підтримала подруга. Збирай манатки, на перший час залишайся у нас, а роботу я знайду.
А твій Михайло не буде проти? нерішуче спитала Олена.
Та де там! Він робить усе, як я скажу. Не хвилюйся, дамо раду!
Втім, надовго в подруги затримуватися вона не стала.
Кілька тижнів пережила якось, поки гроші не заробила й кімнату зняла.
Далі сталося щось на кшталт чудесного: за пару місяців підвернувся випадок.
Чого така гарна жінка на базарі мерзне? спитав із співчуттям постійний покупець, Богдан Іванович.
Постійних клієнтів вона вже всіх по іменах давно знала.
Холодно, їсти хочеться, от і торгую, відмахнулась. Гроші ж треба якось заробляти.
І з кокетством додала:
А, може, маєте іншу пропозицію?
Богдан Іванович навряд чи був чоловіком її мрії років на двадцять старший, з черепом лисіючим та очима настороженими.
Овочі вибрав скрупульозно, платив до копійки, але виглядав солідно і приїздив гарною машиною точно не з дешевих.
Правда, обручка теж на пальці як чоловіка вона його не сприймала.
Бачу, ти акуратна й працьовита, легко перейшов на «ти». Мала досвід догляду за хворими?
Аякже. Колись сусідку на руках тримала. В неї інсульт був, а діти в Польщі, нікому доглядати.
Прекрасно! просвітився обличчям і раптом смутно додав: А в мене дружина, Ганна Василівна, після інсульту. Лікарі кажуть шансів мало. Забрав додому, а доглядати самому ніколи. Допоможеш? Заплачу як належить.
Олена не думала довго. В теплій квартирі, хай і з ночними горщиками, краще, ніж на морозі стояти і слухати вередливих покупців.
До того ж, Богдан запропонував її поселити, тож за житло окремо платити не треба.
Там три кімнати окремі як на футбольному полі місця! раділа подрузі. Дітей немає.
Мати Ганни Василівни ще та львівська штучка у 68 всією душею молодиться. Нещодавно вдруге вийшла заміж і зайнята чоловіком, доглядати нікому.
Вона сильно хвора?
Як комин лежить, лише щось бурмоче й не рухається. Навряд чи встане.
Ти наче рада? несподівано глянула їй в очі Ірка.
Яка там радість? відвела погляд Олена. Хіба шанс не проґавити! Тобі легко казати ти ж уже в шоколаді!
Сильно посварилися тоді, лише через пів року Олена обмовилась про роман із Богданом Івановичем.
Жити одне без одного не можуть, утім він дружину не кине не з тих. Тож поки так.
Значить, ви тут, а в сусідній кімнаті його дружина ледь дихає? не підтримала подруга. Ти розумієш, яке це паскудство? А чи є там твоя жадана квартира?
Від тебе доброго слова не дочекаєшся! образилась Олена.
Знову перестали спілкуватись. Але вона не відчувала провини (хіба трішечки).
Справді, ситий голодного не зрозуміє. Переживе й без подруги.
За Ганною Василівною доглядала старанно. З початку стосунків із Богданом ще й хатою опікувалася повністю.
Мужчину слід не тільки в ліжку тішити, а й нагодувати, сорочки випрасувати, підлогу посвітити.
Думала Олена, що коханець її щасливий, та й вона сама життя нарешті полюбила.
Навіть не зчулась, як перестав отримувати гроші за догляд які ті гроші, коли вони вже майже сім’я?
Коханець видавав гроші на продукти й невеличкі витрати, а вона все вкручувалась у суму.
Хоча зарплата у нього як у начальства цеху солідна. Ну та як розпишуться тоді й розберуться.
Пристрасть згодом трохи згасла, і додому Богдан навідувався вже без поспіху, але Олена списувала на втому від хворої дружини.
І ось, коли Ганна Василівна закінчила свій земний шлях, Олена хоча й мала передчуття заплакала.
Все ж півтора роки доглядала! Організацією похорону займалась теж вона Богдан не міг говорить від печалі.
Грошей дав врівень, але вона все зробила толково; сусідки, хоч й дивилися косо через роман, навіть зітхнули із схваленням. Теща також залишилась вдоволена.
І аж тут, наче крізь скло чи густий туман, Олені озвучує Богдан жахливі слова.
Як розумієш, тепер твоя потрібність вичерпана, тому даю тиждень, щоб зїхала, сухо повідомив на десятий день після прощання з дружиною.
Що?… Куди я маю йти? Чому, навіщо?
Без сцени, відмахнувся коханець. Доглядати вже не треба. А куди дінешся не моє діло.
Богдане, ти що?! Ми ж планували весілля…
Це ти сама собі надумала.
Наступного ранку, всю ніч не спавши, Олена спробувала ще раз поговорити. Але він повторив слово в слово й наказав швидко збиратись.
Моя наречена тут ремонт хоче перед весіллям зробити, кинув він.
Наречена? Хто вона?
Не твоє діло.
Ах так? Ну гаразд, я піду, але спершу ти мені виплатиш те, що заборгував. Сама рахуй! Я мала отримувати 15 тисяч гривень щомісяця платила лише двічі. Ти винен мені 240 тисяч.
Швидко ти порахувала, засміявся коханець. Не розслабляйся…
До того ж, доплатиш за роботу домробітниці! Гаразд хай візьму мільйон гривень і більше ти мене не побачиш!
А що ти зробиш? В суд звернешся? Контракту ж немає.
Я Галині Олексіївні розповім, тихо кинула Олена. Вона ж цю квартиру купила.
Тільки скажи й залишишся без роботи. Тещу свою ти знаєш ліпше за мене.
Богдан Іванович аж побілів, але стримався.
Хто тобі повірить? Лякаєш мене? А знаєш що йди вже зараз.
Три дні даю, коханий. Не буде мільйона буде скандал, зібрала речі й подалась у хостел. Щось відкладене на продукти врятує.
На четвертий день, не дочекавшись відповіді, вирушила до квартири коханця. Там ще й Галина Олексіївна була.
Погляд Богдана як у людини, що знає: нічого не віддасть. І Олена зразу випалила усе його тещі.
Чуєте? Несе щось! кинувся виправдовуватись удовець.
Щось мені на похороні казали, та не вірила суворо глянула теща. Тепер ясно. І тобі, зятю, має бути теж. Квартира ж моя, не забув?
Богдан застиг.
Щоб через три дні й слід твій у Львові прохолов!
Галина Олексіївна вже вийшла, але кинула через плече Олені:
А ти, Оленко, чого стоїш? Ордена ждеш? Гайда геть!
Олена вискочила, мов обпіклась. Тепер уже жодної гривні не побачить. Прийдеться повертатись на ринок там робота завжди знайдетьсяЗібравши останню гідність у кулак, Олена повільно пішла до парку ноги самі знали дорогу, якою ще вчора так поспішаєш надіятись, що все зміниться. Сховавшись серед каштанів на старій лавці, вона дозволила собі розкиснути сльози текли, але з кожною ставало дедалі легше.
Весь Львів тихо муркотів навколо тролейбуси дзвеніли, голуби безтурботно шукали крихти. Хтось сміявся неподалік, і цей простий сміх, несподівано, змусив Олену теж посміхнутись. Що таке кохання, якщо від нього лише порожнеча й обман? Та й квартира, й комфорт усе минуще.
Вперше за довгий час вона згадала, як колись сама собі подобалась працьовита, вперта, сильна. Без Василя, без сварок із матірю, без принизливих подачок. Відтепер вона вже не дозволить собою зневажати.
Вечоріло. Олена витерла сльози, дістала мобільний і написала Ірці: «Дай якусь роботу. Я змінююсь. Допоможи!»
Досить плисти за чужим течією. У цьому місті, під каштанами, починається нова історія вже без ілюзій. І якщо жити то тільки для себе. Вона не знала, що чекає завтра, але вперше за все своє життя зустріла страх із усмішкою.
Бо врешті лишилося найважливіше: її воля, її вміння починати спочатку, її здатність не ламатись. А там, за поворотом, напевне чекає новий шанс того, хто цінуватиме її не як сиділку, а як справжню жінку.
І Олена підвелася й пішла вперед, назустріч новому дню.
