Доглядальниця для дружини
Та як це? Марія не йняла віри своїм вухам. Куди це я маю піти? Для чого? Чому?
Ой, не треба оцих сцен, зітхнув він. Тут і розуміти нема чого. Тепер тобі не за ким доглядати. Будеш жити хоч у подруги, хоч на вокзалі мені байдуже.
Сергію, ти що? Ми ж одружитися збирались…
Це ти собі надумала. Я такого не планував.
У 32 роки Марія зважилася кардинально змінити своє життя та поїхати з рідного села на Тернопільщині.
Що тут було робити? Слухати мамині дорікання?
Мати все ніяк не могла їй пробачити розлучення. Мовляв, як могла втратити чоловіка?
А той Василь взагалі не вартий жодного хорошого слова і пиятика його, і зради. Як вона взагалі вісім років тому за нього вийшла?
Марії навіть радісніше стало після розлучення наче відпустило нарешті!
Та з матірю через це сварилися мало не щодня. Та ще й через гроші, яких вічно не вистачало.
Ось і вирішила Марія: поїде до обласного центру у Львів, знайде роботу й заживе краще!
Он, її однокласниця Ганна вже пять років заміжня за вдівцем.
Та й що з того, що він на 16 років старший і непоказний, зате своя квартира і гривень не шкода.
А Марія чим гірша?
Ну, нарешті дійшло! підтримала її Ганна. Збирайся, перший час поживеш у нас, а з роботою допоможу.
А твій Васильович не буде проти? засумнівалася Марія.
Та ні про що! Він усе для мене робить, не переживай!
Затримуватися у подруги Марія не стала.
Переховалась кілька тижнів, заробила перші гроші й зняла кімнату.
І ось, буквально через пару місяців їй неймовірно пощастило.
Що така жінка, як ти, торгує на ринку? співчутливо спитав постійний клієнт, Едуард Васильович.
Постійних покупців Марія вже давно по іменах знала.
На ринку холодно, важко, та й якось не по-жіночому…
А що поробиш? знизала плечима вона. Якось же заробити треба.
Марія додала злегка грайливо:
А може в тебе є цікавіша пропозиція?
Едуард Васильович не здавався чоловіком її мрії. Літ на двадцять старший, обличчя поважне, світиться лисининою, погляд проникливий.
Завжди вибирав овочі до найдрібніших деталей і розраховувався до копійки. Зате одягався охайно, на автівці приїжджав видно, що не якийсь там жебрак.
Правда, і обручка на пальці була тому як на майбутнього чоловіка його Марія не розглядала.
Ти виглядаєш відповідальною, акуратною, Едуард Васильович відразу перейшов на «ти», а чи доводилося тобі колись доглядати хворих?
Було, відповіла Марія. Сусідку після інсульту гляділа, її діти далеко, а клопотати за мамою не хотіли. От і попросили мене.
Чудово! пожвавився чоловік, а потім зітхнув. А в мене дружина, Орися Дмитрівна, також після інсульту. Лікарі кажуть шансів мало. Додому забрав, а доглядати нема кому, роботи ж багато. Допоможеш? Заплачу, як годиться.
Марія й довго думати не стала. Краще в теплій квартирі горщики виносити, ніж на морозі десять годин стояти, обслуговуючи капризних покупців!
Крім того, Едуард Васильович запропонував їй жити у них, а значить і за житло платити не треба.
У них цілих три кімнати! ділилася Марія з подругою. Дітей нема.
Мати Орисі ще та пані, все молодиться, хоч вже 68. Недавно заміж вийшла, зайнята своїм життям, тож доглядати нікому.
Сильно вона хвора?
Дуже… В лежачому стані, ледве говорить. Вряд чи одужає.
Ти, часом, цьому не рада? Ганна подивилася на Марію недовірливо.
Не втішаюсь, відвела очі Марія, але тоді Едуард Васильович вільний буде…
Ти що, Маріє? Смерті іншому бажаєш через квартиру?
Я нікому зла не бажаю, зітхнула Марія, просто скористаюся нагодою, якщо буде. Тобі легко судити, у тебе все гаразд.
Посварилися добряче, то Марія і не згадувала про стосунки з Едуардом Васильовичем ще з пів року.
Коли таки розповіла, то вже був роман між ними.
Жити одне без одного не могли, але він дружину залишати не збирався не той він чоловік. Тож поки що вирішили побути коханцями.
Значить, ви тут разом, а дружина його помирає поруч? знову не схвалила Ганна. Ти розумієш, наскільки це підло? Чи тобі вже очі застелило його багатство?
Та не діждуся я від тебе доброго слова! образилася Марія.
Знову не спілкувалися. Та Марія не відчувала провини (хіба що зовсім трохи).
Всі такі святі! Ситий голодного не розуміє, як у нас кажуть. Обійдеться вона без подруги!
За Орисею Дмитрівною Марія доглядала ретельно. А після початку стосунків з Едуардом Васильовичем ще й усі домашні справи взяла на себе.
Чоловіку ж не тільки в ліжку догодити треба нагодувати смачно, випрати-сушити, підлоги помити.
Марії здавалося коханець цілком задоволений, та й вона не скаржилася.
Навіть забула, що грошей за догляд за дружиною він перестав платити. Зате на продукти видавав і на інше, а вона розпоряджалася. Правда, і так ледве вкладалася у виділене.
А зарплата у начальника цеху була чимала! Нічого, от одружаться, тоді рахунки порахують.
Пристрасть їхня стала вщухати, та й він додому не поспішав. Марія думала то все від втоми через лежачу дружину.
Від чого він втомлювався, якщо до хворої максимум раз на день підходив, вона б і не сказала, та шкода було йому.
Боляче, але коли Орися Дмитрівна померла, Марія таки розплакалася.
Цілих півтора року доглядала хіба це можна забути! Та й організацією похорону займалась переважно вона, бо Едуард Васильович тільки побивався.
Грошей він дав небагато, та Марія все зробила гідно. Жодна сусідка не могла дорікнути.
Навіть ті, хто на неї ґраєво дивилися через роман з хазяїном не приховаєш правду! на похороні схвально кивали. Теща теж задоволена залишилась.
І вже ніяк Марія не чекала того, що почувся від Едуарда Васильовича.
Розумієш, у твоїх послугах більше потреби нема, тому маєш тиждень, щоб на кімнату зїхати, сказав він уже на десятий день після похорону.
Як це? Куди має йти? Чому?
Не починай ці сцени. Нема вже за ким доглядати, пересмикнувся коханець. А де житимеш, мене не цікавить.
Сергію, а як же те, що ми збирались одружитися?..
Це ти собі надумала. Я нічого обіцяти не збирався.
На світанку, після безсонної ночі, Марія спробувала поговорити ще раз, але він тільки повторив усе слово в слово. Попросив швидше забиратися.
Моя наречена хоче зробити тут ремонт до весілля, кинув він.
Наречена? Яка?
Не твоє діло.
От як! Добре, піду, але спершу розрахунок! Домовлялися ж по 40 тисяч гривень на місяць. Заплатив лише двічі. Зараз маєш борг 640 тисяч!
Дивись, яка математичка! насміхнувся коханець, не думай.
Так! А ще за хатню роботу додати треба. Але не буду по копійці плати мільйон і розходимось!
А якщо не заплачу? В суд підеш? В тебе ж договору нема.
Оксані Петрівні розповім, тихо відказала Марія. Це ж вона вам квартиру купила.
Повір, після мого слова не тільки гроші втратиш, а й роботу. Тещу свою ти краще знаєш.
Едуард Васильович змарнів на очах, проте швидко опанував себе.
Хто тобі повірить? фиркнув вдовець. Не хочу тебе тут бачити, йди зараз.
Даю три дні, любий. Не буде мільйона буде скандал, рішуче сказала Марія, зібрала торбу й подалась у гуртожиток. Щось встигла відкласти з господарських грошей.
На четвертий день, так і не дочекавшись відповіді, прийшла у квартиру. І як добре там була Оксана Петрівна.
З виразу обличчя коханця зрозуміла: платити не збирається. Тоді вона розповіла все його тещі.
Не слухайте її, цілковита нісенітниця! забігав по кухні Едуард.
Я й так щось чула на похоронах, суворо подивилася теща. Тепер все ясно. І тобі має бути ясно: не забув, що квартира на мене оформлена?
Едуард замовк.
Щоб за три дні тебе тут не було. Ні через три дні!
Оксана Петрівна рушила до виходу, та зупинилася біля Марії.
А ти, Маріє, чого завмерла? Нагороди чекаєш? Геть із моїх очей!
Марія вилетіла з квартири як ошпарена. Тепер вже точно про жодні гроші годі й мріяти. Доведеться знову на ринок вертатись там для роботи завжди місце знайдетьсяВечоріло. Марія блукала холодними вулицями Львова, згорбившись під вагою торби і всіх тих років довіри, надій, дрібних принижень. Більше не було місця для ілюзій. Вона зупинилася біля кавярні, спостерігаючи, як за вікном сміються молоді дівчата, одна з них тримала в руках букет півоній.
У Марії защеміло серце колись і вона мріяла про просте жіноче щастя. Але ж життя не закінчується на зраді й обмані. Вона приклала теплу долоню до щоки, ловлячи у дзеркалі відблиск міського світла та нової рішучості.
Увечері зателефонувала Ганні. Довго мовчала в слухавку, поки не зважилася:
Привіт… Ти мала рацію. Я… помилилася.
У відповідь почулося лагідне: Приходь. Просто так.
Від цієї простої фрази стало раптом затишно й легко. Марія усміхнулася, відчуваючи нову свободу: вона більше не доглядальниця для чужих жінок, не тимчасова у чужих домівках. Вона тепер господиня свого життя.
За кілька тижнів Марія знайшла іншу роботу у маленькій пекарні, де кожного ранку пахло ваніллю й хлібом. Там ніхто не вимірював її цінність по чужих хворобах чи багатстві. А ввечері вона зустрічалася з подругою, пила вино на балконі гуртожитку й дивилася згори на освітлене місто.
Минуле вже не мучило її як тінь, а стало досвідом. Вона повірила: щастя не приходить з багатством чи чужими обіцянками. Воно тихо народжується з власної гідності, вибачення й невтраченої здатності любити себе, цей світ і тих, хто залишився поруч.
Уперше за довгий час Марія просто жила. І була собою.
