Сиди, навіть не рухайся! Нас вдома немає, рівно промовив Петро.
Та ж стукають, завмерла Валентина, прокинувшись з дивану.
І нехай, відповів Петро.
А якщо це хтось важливий? нервово прошепотіла Валентина. Або щось термінове?
Субота, полудень, ледь посміхнувся Петро. Ти нікого не кликала, я нікого не чекаю отже, висновок?
Я лише у вічко гляну! ледь чутно прошепотіла Валентина.
Сиди! голос Петра став крижаним. Нас немає, зрозуміла? Хай йдуть собі назад, хто б це не був!
Ти що, знаєш, хто там? з підозрою подивилася Валентина.
Маю здогадку, Петро навмисно понизив голос, саме тому й прошу тебе не маячити перед вікном!
Якщо це ті, про кого я думаю, так просто не підуть! зітхнула Валентина і знизала плечима.
Це залежить від того, як довго ми їм не відкриватимемо, спокійно відповів Петро. Все одно ночувати під дверима не стануть. А нам кудись йти не треба. Візьми навушники, телефон дивись фільм.
Петрику, мамо дзвонить, прошепотіла Валентина, показавши екран телефону.
Значить, під дверима стоїть твоя тітка з її ледачим синком, зітхнув Петро.
Звідки ти знаєш? здивувалась Валентина.
Якби це був мій двоюрідний брат, наголосив на мякості, то дзвонила б моя мама!
А інші варіанти? поцікавилась Валентина.
Із сусідами я спілкуватися не горю бажанням. Наші друзі попередили б дзвінком, не гупали б у двері пів години. Так нахабно можуть тільки родичі!
Петрику, це точно тітка, приречено сказала Валентина. Мама пише: “Де це вас чорти носять? Тітка Наталя буде у вас пару днів, у неї справи в місті!”
Напиши, що в Києві повно готелів, посміхнувся Петро.
Не можу таке написати! обурилась Валентина.
Знаю. Напиши, що нас немає вдома й ми в готелі мешкаємо, бо травили тарганів.
Клас, швидко набрала повідомлення Валентина.
Вона каже зняти два номери для неї й Кості! розгублено прошепотіла Валентина.
Напиши, грошей немає. І що ми зняли дві койки у гуртожитку, а з нами ще пятнадцять заробітчан-робітників, сміючись, підморгнув Петро.
Мамо питає, коли будемо вдома, Валентина глянула на чоловіка.
Напиши: за тиждень, махнув рукою Петро.
Дзвінки стихли. Подружжя зітхнуло з полегшенням.
Петрику, мама пише, тітка приїде через тиждень, серце Валентини опустилось.
Нас не буде вдома, відрізав Петро.
Це ж не вихід, сумно запитала Валентина. Чи в будень приїдуть? Або ловитимуть під дверима після роботи? Чи твій двоюрідний, чи моя тітка здатні на все!
Знаю, зітхнув Петро. І навіщо ми ту трикімнатку купили?
Петрику, ми ж її для нашої майбутньої великої сімї брали, сумно промовила Валентина.
Треба вже дітей заводити! серйозно сказав Петро. А краще двійко одразу!
Думаєш, я проти? роздратовано процідила Валентина. Сама знаєш, треба ще обстеження пройти! Не виходить…
Позбутись нервів і все буде, впевнено промовив Петро. То твої, то мої з рідними нам душі чистими не дають!
Ох, щоби їх всіх прогнати туди, звідки лізуть!
Валентина не сперечалася. Вона знала Петро має рацію.
***
Коли одружувалися, пройшли дороге обстеження у Києві і генетика, і сумісність, і фертильність. Усе було добре. Але після весілля дітей довелося відкласти назбирати на свою оселю.
На спадок розраховувати не доводилось: жили кожен з мамою у однокімнатках. Лише на себе сподівались.
Пять років важкої праці, суворої економії і ось велика квартира у Дарниці.
Другий поверх, хрущовка, ремонт усе з чистого аркуша, майже вся мебель нова. Щастя!
В голові крутилась стара пісенька з мюзиклу про “хрущовки”.
Не встигли толком новосілля відзначити, як на порозі тітка Наталя з сином. Щоб молоді не обурювались теща приїхала з ними.
Тут вам просторо, не те що мені з Валентиною в однокімнатній! зауважила мама.
Якраз мені кімнатка, а Костю окремо! одразу взяла ініціативу тітка Наталя.
У нас у вітальні не ночують, холодно відповів Петро. Це кімната для відпочинку.
А хто ж тут працювати збирається? розсміялась тітка Наталя. Валі, пояснюй чоловіку! Костя хропить!
Та й узагалі, гості вдома, а ви й стіл не накрили!
Не чекали вас, зніяковіла Валентина.
І холодильник пустий, підтвердив Петро.
Ну добре вам, Петрику, збігай до магазину, Валентино на кухню!
Чого завмерли? Гостей треба приймати! додала мама.
Ви що, подуріли? ледве стримався Петро. Валентина, схопивши чоловіка, потягла його до кімнати.
Тільки опинились у спальні, Петро прошипів:
Валю, ти впевнена, що все гаразд? Я їх зараз виселю до твоєї мами! Гості так не поводяться!
Петрику, ну селянка вона. Там так заведено…
Я знаю село. Але нахабство ніде не прийняте. Це хамство!
Миленький, не сварись! благала Валентина. Потім все життя будуть дорікати! Ще й ворогом станеш!
Мені байдуже, хто я їм! Хай хоч вічно в гостях не бувають не помічу!
Мене пожалій. Виженемо тітку мама прокляне. А в мене більше нікого немає!
Цей аргумент подіяв. Петро змовчав, пішов у магазин.
Тітка гостювала замість трьох днів два тижні. Петро вже на другий день підсів на валерянку.
Відїзд Наталі святкували з мітлою тричі: ще днів три відмивали квартиру.
А потім історія повторилась з іншого боку.
Брате, на кілька днів! з обіймами на весь коридор заявив Дмитро, Петрин двоюрідний.
А сам справи вирішити не можеш? спитав Петро.
Та як я сімю одну залишу? А сам у Києві? А якщо пригод шукати піду? А дружина не буде контролювати?!
Тому і дітей приволік? скривився Петро.
А з ким їх залишу? А тут розважимося! Як в юності!
Ти в мене дочекаєшся! визвірилась Світлана.
За півтори години після їхнього приїзду Валентина впала з мігренню.
Діти носилися, не вмовкаючи. Світлана вміла тільки гавкати.
Дмитро ж рвався на нічні гулянки Світлана верещала ще дужче.
Петрику, ти ж єдиний син, зітхнула Валентина.
То двоюрідний, по мамі. Я його “кузен” називаю.
Можна його якось попросити звідси?
Мати потім зїсть мене чайною ложкою! Така сама історія, як з твоєю тіткою!
Нові гості змінювали одних. Тітка Наталя весь час знаходила привод побути в місті. Дмитро з сімєю раз по раз гостював “справи вирішити”. Мами про дітей не забували: теща клювала Петра, свекруха Валю.
Безкінечний стрес розїдав сімю зсередини. Які вже діти на такій каруселі нервів?
***
Давай обміняємо квартиру? запропонувала якось Валентина.
На палату у психлікарні? іронічно посміхнувся Петро. Нам її й так давно готують!
Ні, ледь посміхнулась Валентина. Просто на таку саму, але в іншому районі. Пропадем, а ніхто не знатиме нашої адреси!
Відстрочка, усміхнувся Петро. Наші знайдуть і нових жильців, вивідають, і слово за слово ми на гачку!
Може хоча б встигнемо зачати? з надією спитала Валентина.
Нам треба не тільки зачати а й народити, зітхнув Петро. Твоя вагітність їх не зупинить!
Хоч би до друзів переїхати!
Ти про Валерія й Катерину?
У них кімната є!
Там Тера живе, посміхнувся Петро. Забула?
Я краще зівчаркою, ніж з ріднею!
Слухай! раптом ожив Петро. Валерій! Можна з вашою Терою пожити?
Друже! Ми якраз на курорт у Трускавець збираємось! А дівчинку залишити ні з ким! Ваша квартира Тері рідна! Все підвезу корм, ложанку, іграшки! Ще й гривень підкину!
Вези, Валерчику!
Петро повернувся до дружини з радістю, як сонце після грози:
Дзвони мамі, кажи тітці приїжджати! Я Дімі теж хай влаштовує гостю!
Ти певен?
Звісно! Я їх з радістю прийму! Хто ж їм винен, що їм наш улюбленець не до душі?!
Достатньо було одного рику з боку вівчарки і Дімчина родина хутко перебралася у готель.
Приберіть цю звірюку! заойкала Світлана, ховаючись за сина.
Тітко Наталю, ви жартуєте? посміхнувся Петро. Сорок пять кілограмів мязів не болонка! Двері виносить!..
Чому вона на мене гарчить? тремтіла тітка Наталя.
Не любить чужих, знизала плечима Валентина.
Позбавтесь її. Не можу тут залишатись!
Як це? обурився Петро. Це наш улюблений пес! Діток нема, треба ж когось любити! І ми її дуже любимо!
І не віддамо нізащо, додала Валентина.
Почались дзвінки від обох мам: чому не прийняли рідних?
Ніхто не виганяв, відповідали просто не захотіли залишитись! Ласкаво просимо в будь-який час!
А собака?
Мамо, ми ж нікому не відмовляємо!
Після цього ні мама, ні свекруха вже не поспішали навідуватись. Через місяць Тера повернулася власникам, але Петро дав слово: покличе знову у будь-який момент.
Не знадобилося. Валя завагітніла двійней.
Головне не відмовляйся від себе.
