Ще до того, як вийти заміж, я чула від подруг, що коли чоловік одружується, відчуває себе господарем жінки і починає показувати своє справжнє обличчя.
Але, як і багато яка молода наївна дівчина, я вірила, що мій чоловік не такий. Ще до весілля він так дбав про мене, ніколи не сказав кривого слова, боявся мене образити, хотів завжди мати мене поруч. Та я помилилася, так само, як і безліч жінок до мене. Дійсно, коли чоловік завоює серце жінки, він змінюється.
Від кількох місяців після весілля мій чоловік почав кепкувати про мою маму. Чому вона так часто дзвонить, чому приходить щотижня? Звісно, я погоджувалась із ним, боялася за шлюб, тому попросила маму не телефонувати мені часто дзвонила їй тільки, коли залишалась сама. Але цим не обмежилось. Я завагітніла й втратила роботу. На жаль, змушена була лежати через загрозу викидня, тож мені не подовжили контракт. Тоді чоловік почав дорікати мені:
«Цілими днями сидиш удома, нічого не робиш». Я знову мовчала була вагітна і страшенно боялася, що він мене покине.
Коли нашій донечці Одарці було півтора року, чоловік почав вимагати, щоб я ставилася до нього як до якогось господаря. Коли він повертався з роботи, я мала стояти біля дверей, подавати йому капці, у кухні все мало бути готово лише сідай і смакуй свіжу домашню страву.
Про дитину він не переймався, вважав це виключно жіночою справою. Зрештою, я виснажилась. Зібрала свої речі, взяла Одарку та поїхала до мами в Київ. Ми не спілкувалися два місяці. Життя йшло далі, я повернулася на роботу, виглядала з кожним днем все кращою.
І ось одного дня він прийшов до нас схудлий, у пошарпаній куртці, став на коліна і благав пробачення. Я сказала йому, що тепер він має пройти курси готування. Якщо я повернуся, то він готуватиме їжу і допомагатиме по хаті. Він погодився. Але чи зміниться він насправді побачимо…
