Сижу на підлозі в кухні й дивлюся на брелок для ключів наче це якась чужа річ. До вчора це була моя автівка. Сьогодні вона наша, але мене про це навіть не спитали. І це не перебільшення, подруга. Реально, просто забрали машину просто з-під носа, а потім ще й змусили почуватись винною, що обурилась.
Два місяці тому мій чоловік почав говорити, що час бути дорослішими, розкласти все по поличках і вже думати про майбутнє. Знаєш, бувають такі його періоди говорить спокійно, з усмішкою, ніби все для нашого блага. Я не сперечалась. Я працюю, сама за все плачу, по життю не маю великих запитів. Єдине, що було справді моє моя машина. Купила її за свої гривні, оформляла, ремонтувала й платила розстрочку сама.
В одну середу ввечері прийшла додому, а він у вітальні сидить, щось там папери розкидав на столі. Не те щоб щось відверто підозріле, але мене зачепило, як він швидко ті папери сховав, коли я зайшла. Потім сказав, що спілкувався з якимось знайомим мовляв, можна вигідніше усе оформити й заощадити гроші сімейного бюджету, і що можна змінити документи. Не сильно наполягав, подав так, що я просто мала б сказати молодець. Я тільки кивнула й пішла приймати душ.
Наступного дня несподівано приїхала моя свекруха Галина. Сіла на кухні, відкрила шафки, як у себе вдома, і почала «душити» своєю філософією: мовляв, сімя це єдність, у шлюбі немає мого і твого, і якщо ми справжня родина, не треба чіплятися до дрібниць. Я слухаю, а в душі дивуюсь ніколи такого не казала раніше. Відчуття, що текст підготували. Хвилин за двадцять все стало зрозумілим вона прийшла не просто на чай.
Того ж вечора чоловік підійшов із невеликою проханням. Попросив віддати йому техпаспорт і документи на авто, бо поведе машину на огляд і треба оновити реєстрацію. Було неприємно, але скандалити не хотіла. Дістала папку з документами віддала. Він взяв дуже легко, наче пульт від телевізора. І от саме тоді вперше подумала: Добре, з мене досить цієї наївності
Минуло кілька днів, він почав кудись постійно зникати у своїх справах: повертається додому задоволений, наче щось велике вирішив. Одного недільного ранку почула, як він говорив по телефону у коридорі. Не шепотів, але такий важливий тон, знаєш? Декілька разів повторив: так, моя дружина погодилась й жодних проблем, вона в курсі. Я вийшла зі спальні він одразу завершив розмову, як ніби я застала його на гарячому. Питаю: Що там? А він: Не лізь у чоловічі справи.
У пятницю після роботи зайшла у магаз, повертаюсь додому а машини під підїздом нема. Подумала, що він забрав. Написала смс, нуль реакції. Зателефонувала не бере слухавку. Через сорок хвилин приходить повідомлення: Не вигадуй драму. От саме тоді мене і накрило не через автівку, а через сам підхід. Коли тобі пишуть не вигадуй, це вже психологічно готують тебе виглядати як божевільну.
Прийшов пізно ввечері не сам, а зі свекрухою Галиною. Вдвох зайшли в залу, мов у ревізію. Він сів, вона сіла, а я так і стою. Тоді він говорить, що зробив розумний вчинок, який маю оцінити. Дістає з кишені ключі від моєї автівки й кладе на стіл наочна демонстрація голова сімї тут я. А потім заявляє, що тепер машина оформлена на нього, бо це логічніше для родини.
Я реально не могла сказати ні слова: не тому, що не розуміла, а тому що не вірила. Кажу йому: Це ж моя машина, мої гроші, мої виплати. А він дивиться на мене з надією на похвалу та відповідає, що він мене рятує. Мовляв, якщо щось трапиться у шлюбі, я могла би його шантажувати автівкою. А так краще хай на ньому всі спокійні.
Свекруха, звісно, влилась у розмову, як я й чекала. Пішла в атаку: Жінки міняються сьогодні добрі, завтра не дуже; син має берегти свій інтерес Я в той момент не знала сміятись чи плакати. Стою у своїй же квартирі й слухаю, як мене виставляють загрозою, доки читають мораль і відбирають право контролювати своє життя.
А далі найцинічніше сказали: Якщо любимо один одного, не важливо, на кого авто оформлене ти все одно її будеш водити. Знаєш, оця дозвілка вразила найбільше. Мало того, що забрали моє, ще й переконали, що нема чого хвилюватись, бо мені дозволили водити. Типу я мала би дякувати за таку милість.
В той момент зробила класичну дурницю: почала виправдовуватись. Сказала, що я не ворог, не збирався йти з дому, просто мене це болить. А він відразу: От бачиш, сама визнаєш це для тебе принципово. Перевів це на мій пережитий момент, а не на свої дії. Мовляв, це тепер моя проблема, а не його.
Наступного дня, коли він був на роботі, я пішла шукати документи й копії. Друзі, руки реально тремтіли. Не через страх, а бо вперше чітко побачила, як легко можна втратити те, у що вкладала довіру. Знайшла старий договір про купівлю машини й квитанції виплат, а потім побачила роздруківку з датою двотижневої давності та підписом, імітованим як мій. А я такого ніколи не підписувала.
Це не було спонтанно вирішив. Все було аж надто добре сплановано.
І от сиджу потім на коридорній підлозі. Не театрально просто більше не могла стояти. Я не думала про машину як таку. Я думала, як швидко той, з ким ділиш постіль, може побачити у тобі ризик, і як легко його мама приєднується до цієї гри, читаючи моралі, доки у тебе забирають волю.
Ввечері, коли повернувся додому, я не сказала й слова. Просто відкрила телефон, поміняла всі паролі: банк, пошта, все підчистила. Відкрила окремий рахунок, перекинула туди особисті гривні. Не тому, що планую війну. Просто зрозуміла одне: той, хто може забрати у тебе машину через підроблений підпис, може забрати і твій спокій лиш посмішкою.
Він відчув зміну. Почав поводитись любязно купив поїсти, спитав, чи мені добре, сказав, що кохає. Я аж розізлилась. Бо любов це не пакет з тістечками після того, як відібрали твою незалежність. Любов це не робити такого взагалі.
Живу тепер у дивній тиші. Ми не сваримося, не кричимо, але я вже не та сама. Дивлюсь на ключі, і замість радості тільки відчуття контролю. Я не можу робити вигляд, що все ок, коли хтось каже, що це для нашої сімї.
Знаєш, іноді думаю: справжня зрада не в тому, що тобі зрадили. А в тому, що тебе побачили як ризик, а не партнера.
Скажи, коли людина забирає твоє через обман, а потім вчить про любов і сімю, це любов чи просто контроль?
Що би ти порадила? Потихеньку готуватися до нового життя чи боротися за своє, як має бути згідно із законом?
