Син Ганни місяць тому вдруге одружився
Син Ганни місяць тому вдруге одружився і привіз до неї свою нову пасербицю гарненьку тринадцятирічну дівчинку на імя Лілея. Привіз її до села до нової бабусі аж на цілий тиждень.
Перед відїздом мати Лілеї, щось стиха сказала мені на вухо:
Май на увазі, Лілея вперше в селі. Її характер ой, не з простих. Розумієш, віковий перехід Будь із нею суворішою, прошу. Якщо раптом щось телефонуй, приїду й заберу.
Та що ж таке “якщо щось”? я не второпав.
Нова невістка лише загадково посміхнулась, чмокнула мене в щоку, сіла з чоловіком в авто, і за хвилину вони зникли за горизонтом.
Лілею, принеси, будь ласка, води, одразу попрохав я дівчинку, простягаючи їй порожнє відро.
Куди йти? не зрозуміла вона.
До колонки.
А що таке колонка?
Колонка це така штука з ручкою. За парканом, недалечко, поставиш відро, натиснеш рукоятку і вода набирається. А вже тоді несеш додому.
Бабусю Ганно, ви жартуєте? широко розплющеними очима подивилась Лілея. Воду ж, взагалі-то, з крану в кухні набирають. У вас же є кран?
Кран-то є, всміхнувся я, але з нього вже тиждень як нічого не тече.
А чому так?
Бо воду наш слюсар Стефан перекрив. Каже, вентиль змінювати треба. Тим часом нам на колонку доведеться бігати. Там завжди вода.
Ні Лілея поставила відро долу. Я не збираюсь цього робити. Є кран повинна бути вода.
Ну гаразд, знизав я плечима. Тоді обличчя тут вмий, підвів дівчинку до великої бочки біля водостоку. Зачерпни дощову водицю й вмивайся.
Бабусю… ще більше здивувалась дівчина. Там, он, червячки плавають.
То личинки комарів, пояснив я. Не кусаються.
А зуби чистити? скривилась вона. Теж цією водою?
Авжеж. У рукомийнику ж сухо.
Гаразд, тоді піду незадоволено протягнула Лілея, знову взяла відро й пішла до хвіртки.
Повернулася за пятнадцять хвилин, вся спітніла, а у відрі води літри з три.
Чого так довго? запитав я.
Не знала, як ту колонку крутити. Добре, дядечко показав.
О, добре. Я відразу перелив воду в рукомийник і знову відро вручив Лілеї.
Так, Лілею, це для вмивання. Тепер треба ще для готування води набрати.
Що? сполохано глянула вона. І ще для цього вода?
Аякже. Або з бочки наллю
Не треба! вигукнула дівчина, знову хапає відро й біжить на колонку.
Так вона бігала ще разів пять. А я тим часом почав готувати вечерю.
Бабусю, а чому водогін не лагодять? раптом питає Лілея, відверто стомлена. У Львові, якщо щось ламається подзвониш, і через годину вода бігає.
А у нас і дзвонити треба, та не до диспетчера, а на сусідню вулицю, додому 58 і попросити. Але в них у крані все добре тому Стефан не спішить.
А чого ви до нього не підете і не вимагатимете?
Та була я сто разів, махнув я рукою. То він в полі, то на фермі, просто всюди. Каже: “Завтра буду.” От і досі не зявився. Він у нас на всі двори один.
Хмм Лілея замислилася, потім уточнила: Яка хата?
Пятдесят восьма.
В якій стороні?
Он там, кивнув я. А чого надумала?
Я сама зараз піду до того вашого Стефана.
Лілея прудко вислизнула за ворота, я й зреагувати не встиг. Зникла. Через півгодини я вже не витримав і рушив до слюсаревого обійстя.
Моя дівчинка була у вас? питаю в дружини Стефана.
Це оте невгамовне чудо? примружилась до мене Наталя.
Чому невгамовне?
Та хто ж таке говорить слюсарихі? Спочатку вимагала негайно чоловіка. Потому почала в стид Стефана ставити, мовляв, він лише про себе думає! А мій Стефан ночує у полях, уявляєш? Я на неї вже мітлою махнула! То вона погрожує: якщо сьогодні не дасть воду, то сарай підпалить. Ти таке чула?
Господи, аж серце прихопило. Невже Лілея так сказала?
Лілея? з іронією гмикнула Наталя. Кому б такої Лілеї не бажаю
А тепер де вона?
Хто його зна! Напевно, шукає Стефана по полю.
А він де?
Та в полі ж, трактора лагодить. А мені тут діти нерви дують!
Рвонув я з обійстя до лану, де якраз жнива тривали.
Та й не встиг добігти, як на зустріч їде трактор кермує Стефан, а збоку сидить сердита Лілея.
Твоя? кричить Стефан крізь гуркіт, показує на дівчину.
Я киваю, занепокоєно вигукую:
Куди її везеш, Стефане? До дільничного? Памятай, вона неповнолітня! Її не можна арештовувати!
Та яке там! сміється Стефан. Їду вентиль лагодити. А то ця твоя Лілея під комбайн кидається та погрожує, що всім гвіздками шини вскубе, якщо воду не дам! Глянь на неї! Стефан аж засіяв. Отаких би хлопчаків і дівчат більше до села ми б тут за кілька років порядок навели. Е, ну що, непосида? звертається до Лілеї, хочеш порулити трактором?
Хочу! радісно вигукнула дівчина.
Ну, сідай на моє місце, крути керма, та будемо ваш водогін ремонтувати. Але ти мені ключі подаватимеш!
Домовились! захоплено закричала Лілея й ухопилася за кермо.
Забрали Лілею з села батьки лише через двадцять днів тридцятого серпня, і тільки тому, що через день уже мала йти до школи. А так би ще залишилась восени ж діла у селі не злічити.
Увечері я записав собі на память: отакі міські підлітки вони не ліниві, просто інші. Треба дати їм шанс проявити характер, і вони змінять навіть звичайне село на краще.
