Ти знаєш, нещодавно в мене була така ситуація, що аж не віриться. Уявляєш, сиджу вдома, нічого такого не чекаю, і тут нагрянув мій колишній. Ми розлучилися вже добрих десять років тому мені зараз тридцять сім. То був важкий період, і я досі пам’ятаю, як він мені зрадив. Не змогла пробачити йому цього, а він з тією жінкою й залишився вони зараз разом, у них є спільний син.
Я з ними ніяких зв’язків не підтримую, взагалі не цікавлюся їхнім життям. Просто так простіше. Живу собі, нікого не чіпаю. Маю гарну роботу, зарплата теж чудова. Себе забезпечую, ніколи не скаржилася. А тут приходить він, ніби нічого не було, і говорить, що його синові поставили дуже важкий діагноз рак. Каже, що лікування коштує купу грошей, а вони з дружиною таких коштів не мають. Тому він і прийшов до мене, думає, що я йому допоможу.
Я недавно квартиру продала, яку отримала у спадок від бабусі, гроші ще не витрачала. Мріяла купити собі хороший автомобіль, але права треба ще отримати, часу на те не вистачає. Тому гроші лежать, і я досі не вирішила, як ними розпорядитися. І от він про це дізнався, вирішив скористатися моментом, прийшов просити мене.
Ну от скажи, ти б зробила так само? Я майже впевнена, що він би не допоміг, коли б щось трапилося зі мною. Памятаю, як під час розлучення все ділили порівну, він казав, що йому потрібно для нового сімейного життя. Квартиру, на щастя, відібрати не зміг я її ще до шлюбу купила. Було важко, але якось прорвалися. А зараз він стоїть переді мною, просить грошей і жалиться уявляєш?
Він запропонував показати всі документи, мовляв, все чесно, але мені це байдуже. Чесно, навіть якщо вони все віддадуть, вірити не хочу. А на реабілітацію теж великі гроші потрібні. Ну як, мені від того легше? Не думаю, що я щось колись побачу назад.
Я запитала: “А чому ти не звернешся до банку? Чому це маю бути я?” Він почав кричати, навіть жартома запропонував стати на коліна, але я не хочу цієї драми. Навіщо мені принижувати людину? Просто не хочу його більше бачити, якщо чесно. Він колись обрав іншу жінку, а я залишилася сама. Тепер вибачай.
Каже, повернеться ще, коли я трохи заспокоюся й подумаю. Але я вже все вирішила. Тут думати нема чого.
Знаю, що дехто скаже, що я безсердечна, але я просто хочу сама вирішувати, як витрачати свої гроші. Не хочу ні з ким ділитися, особливо з тими, хто мене колись так сильно образив. Сама з цього всього трохи втомилася, і є якесь відчуття провини, але не поможу їм, хай це буде їм наука та й відповідь за свої гріхи, як то в нас кажуть.
