Менi тридцять сім. Вже давно розлучена десять років минуло, як відкрилось гірке. Бувий чоловік зрадив, і я не простила. Тепер живе з тією, що лиш тінню пробігла крізь мої сни.
Вона народила йому сина, і він уклав з нею шлюбний вузол, зав’язав. Я уникала розмов з ним, чужого. Навіть не знаю, як у них та каша там вариться.
Я живу з достатком: робота приносить мені добру зарплату, гривні сипляться, як дощ у червні. І ось напередодні приїжджає бувий, ні скрипу, ні шелесту за стільки років справжнє диво. В очах пломеніє щось незрозуміле, слова летять не по-людськи. Ось він каже, що у його малого, Данилка, рак виявили. Лікарняні стіни, голки, рахунки лікування потребує грошей, безодня гривень.
Він та його жінка не мають стільки тому прийшов до мене. Бо чутка про те, що я нещодавно продала дім бабусі, розлетілась селом, й тепер гроші лежать у мене, мов зимовий лід.
Я ще не думала, на що витрачу цю рятівну суму. Мріяла про нову автівку, але треба ще й водіння снитись навчитися, а часу обмаль. Гроші ж неабиякі. Не хочу поспішати й розставатись з ними. Думаю: чи дав би він мені копійку, коли б сама занедужала? Сумніваюсь.
“Уявляєш, як нам тяжко, безвихідь!” кричить він, хоча сам коли-небудь думав про мої почуття? Чи його дружина згадувала про мене? Колись він легко поміняв мене, як купюру на нову банкноту. На розлученні ділили все навпіл. Запевняв: усе знадобиться в новій сімї. Й навіть квартиру хотів забрати, але я купила її ще до шлюбу, і це мене вберегло. Ох, який він був тоді нещасний! А нині стоїть у моєму сні, вимагає гривні, говорить про свої муки.
Стверджує, що, якщо я не вірю, принесе всі папери, але мені цього не треба. Не збираюся й думати. Навіть якщо присягне, що все поверне. А Данилкові треба ще й реабілітацію це теж гроші. Правду кажучи, не впевнена, що колись щось повернеться.
“Чому не позичаєш у банку?” питаю його.
Озвучила все просто, без прикрас. Він здійняв голос, ледь не падав на коліна. Але я не прагну принижувати його, навіть уві сні. Не хочу знати його більше. В свій час він проміняв мене, зрадив, нехай тепер сам розплутує свої вузли. Каже, що прийде згодом, коли я прокинуся-охолону, обдумаю. А думати нема про що.
Можливо, хтось скаже сумління втратилось у мене. Але ж я прагну бути господаркою цих грошей, як берегиня біля вогню. Не поділюсь жодною гривнею з чужими. Після розмови віє порожнечею, морозом, але не поможу їм. Це стане для них уроком, справжньою платою за давно забуті гріхи.
