Син хотів відвезти матір до будинку для літніх. Він глянув у коробку перед виходом.
Після смерті чоловіка Оксана продала свій будинок у селі, вклала гроші у квартиру для сина та його родини й переїхала до них. Поки сил вистачало, вона доглядала за домом і онуками.
Син та невістка працювали, а Оксана відводила дітей у садок, потім у школу, на гуртки. Готувала й прибирала. Клопоти не тяжіли жінку. Навпаки вона була щаслива, адже родина потребувала її. Але роки минули. Онуки виросли й «вилетіли з гнізда», а здоровя старої погіршилося. Вона намагалася мити посуд, але тарілки вислизали з ослаблених рук і розбивалися.
Налила собі борщу, але не змогла поставити на стіл розлила. Прокидалася вночі попити води її шепіт будив невістку. Ніхто не хотів із нею говорити. Хто ж захоче спілкуватися зі старою? Невістка постійно лаяла її й називала тягарем. Та що ж вона винна? Старість не радість. Оксані не лишалось нічого, окрім як терпіти.
Син вирішив віддати матір у будинок для літніх.
«Хоч буде з ким поговорити», заспокоїв він совість. Вранці, сідаючи в авто, Оксана згадала про свою коробку.
Сину, принеси мою коробку. Я забула, несміливо попросила вона.
Яку коробку? запитав Андрій.
З моїми скарбами, відповіла Оксана й описала її. Андрій приніс. Стара притиснула її до грудей із задоволеним виразом.
Мамо, що там?
Мати показала вміст.
Там були пасмо її волосся та молочний зуб. Чоловік відійшов від авто й сів на бордюр. Сидів довго, згадуючи дитинство, як мати завжди була поруч, доглядала, рятувала. Ніколи не залишала без допомоги.
Сину, їдемо? мати вийшла з машини й підійшла до сина.
Нікуди не їдемо, мамо. Ти залишаєшся вдома.
