Блакитна жилка
Як же Олесь її кохав! Знімався з глузду, стояв під вікнами пізніми вечорами, тремтів від щастя, коли вдавалося побачити її силует. Вона йому здавалася недосяжною та загадковою. Його зворушувала її тендітність, бліда тонка шкіра, через яку просвічували блакитнуваті жилки. Він ледь дихав від ніжності.
На шкільному новорічному святі Олесь запросив її на танець. Соломія була нижчою за нього, танцювати було незручно. Дрібна дрож проймала його, чоло вкривав піт, а вологі долоні на її стані горіли, мов у вогні. Він не міг вгамувати хвилювання й палав від сорому, знаючи, що вона це відчуває. Коли музика стихла, Олесь відступив і нарешті зміг зітхнути.
Його дивувало, чому інші хлопці не закохані в неї.
Остапу, наприклад, подобалася огрядна Мар’яна з довгими міцними ногами. Коли вона бігала на стадіоні під час уроків фізкультури, височіючи над іншими дівчатами, її хвіст, зав’язаний високо, гойдався, мів маятник.
А для Олеся ідеалом жіночої краси була тендітна Соломія. Вона була його нав’язливою мрією, одержимістю, хворою. Мати Олеся не поділяла захоплення сина цією дівчиною. “Мила, але якась квола”, — скаржилася батькові.
— Треба щось робити. Відверни його від цієї худорлявої. Не пара вона йому. Та й що в неї в голові? Якась неземна, немов скло. З неї дружини не вийде. Ім’я теж якесь чужорідне, не наше. Запропонуй йому вступити до Києва — хай їде подалі.
Батько підтримав і поговорив із сином. Пояснив, що у Києві більше можливостей, що після престижного університету на нього чекає велике майбутнє. Що вони готові оплатити навчання, якщо не вступить на бюджет. І Олесь погодився.
Над ліжком у гуртожитку він повісив фотографію Соломії, збільшену зі шкільного знімка. Але Соломія залишилася вдома, а Олесь був молодий. Він набував чоловічого досвіду, зустрічався з дівчатами, а образ тендітної однокласниці зберігав у пам’яті та снився йому по ночах.
Потім він зустрів Оксану. Олеся не трясло від її дотику, голова залишалася ясною. Вони розуміли одне одного без слів. З нею було легко та надійно. А образ Соломії поступився геть на задній план.
Закінчивши університет, Олесь одружився з Оксаною й залишився у Києві. Мати тішилася вибором сина. “Краще, ніж та незрозуміла Соломія.”
Через рік у них народилася донечка Маринка. Від любові до неї Олесь злітав з глузду. Варто було їй чхнути — він готовий був підняти на ноги всю київську медицину. А Соломія залишилася мрією з далеких шкільних років.
— Тато в лікарні. Потрібна операція. Приїжджай, — одного разу подзвонила мати.
Маринка застудилася, тож Оксана з донечкою залишилися вдома. Олесь узяв відпустку за свій рахунок і поїхав сам.
Київ проводжав його дощиком, а рідне місто зустріло сонячною погодою та золотим листопадом. Батько був стійким, паніки не піддавався.
Операція пройшла вдало. Мати цілими днями була в лікарні, і Олесь залишився на самоті. Небезпека минула, і він міг повертатися додому, до своїх дівчат, як він називав дружину й дочку.
З лікарні Олесь ішов пішки. Спешки не було. Страх за батька відступив, настрій покращився. Він ішов, шурхаючи жовтим листям, вдихаючи свіже повітря з неповторним запахом осені.
Попереду зупинилася молода жінка. Нахилилася до дитини в колясці, щось поправила. Серце радісно їкнуло, впізнавши її швидше, ніж Олесь.
— Привіт, — сказав він, підійшовши.
Соломія випрямилася, впізнала його, усміхнулася. Олесь розглядав знайоме вузьке лице з тонкою шкірою, через яку просвічували блакитнуваті жилки, той самий відсторонений сумний погляд.
— Здрастуй. До батьків приїхав? — спитала вона.
— Тато в лікарні, прооперували.
— Щось серйозне? — У очах Соломії спалахнула тривога.
— Все добре. А ти як? Твоя? — він кивнув на коляску.
— Моя. — По тому, як вона відповіла, Олесь відразу зрозумів, що вона не заміжня.
Стало так шкода, що йому захотілося взяти її обличчя в долоні й поцілувати прямо тут, на вулиці. Він провів її додому, розпитував про однокласників. Розповів про себе, не чекаючи питань. Допоміг занести коляску у під’їзд. Соломія жила там же. Батьки віддали їй квартиру, а самі переїхали до села, де мали будинок.
— Завітай якось, — сказала вона на прощання.
Олесь подумав, що міг би піднятися зараз, але мовчав. Як і колись, вона залишалася для нього недосяжною.
Вранці вони з матір’ю знову поїхали до лікарні. Батько виглядав набагато краще, навіть жартував. Мати залишилася з ним, а Олесь купив букет троянд і поїхав до Соломії. Вона не здивуВін зрозумів, що не повернеться, щоб не зруйнувати те щастя, яке мав зараз у своїй родині.
