Оксанко, підміни мене завтра, будь ласка! У свекрухи день народження. Треба привітати.
Та начебто ви місяць тому іменини святкували? спитала Надія, відриваючись від ящика з каталогами.
Надю, нащо ти чіпляєшся? Ті ж то іменини, а це ж день народження! Мені ж треба, розумієш? А тобі хіба важко? Ні дітей, ні гілки! Одна, як билина! Ой Пробач! Не хотіла я
Ірина легенько вдарила себе долонею по вустах, але вже було пізно. Надя кивнула, відвертаючись, і тихо вийшла з читальної зали.
Некрасиво вийшло… знизала плечима Ірина й косо глянула на Любину.
З Любою такого не пройде. Її на такі хитрощі не купиш. Вона б одразу відправила Ірину геть. Дарма, що бібліотекар! Люба вважала, що культурна людина завжди може постояти за себе. Надя слухала її доводи з острахом, й Ірина сміялася до сліз.
Дивися, Надійко, не всі бібліотекарки «сині панчохи», як ти! Поглянь на нас з Любою. Ось як треба жити! А ти? Короткими перебіжками з бібліотеки додому. Ті шарфики, котики… Дівка стара! Пробач, що прямо кажу, але, хто тебе ще на праведний шлях направить? Чому ти така? Адже, якщо придивитись гарна ж дівка! Кров з молоком! А засмучена ходиш Правда ж, Любо?
Люба, зазвичай, сварила Ірину й припиняла ці балачки.
Досить! Чого себе у приклад ставиш? Скільки в тебе романів було, а щастя де? Живеш із тим Василем, він тебе то лає, то гуляє направо й наліво. А ти все найрозумніша!
Але у мене хоч чоловік є! І діти! А у Надії що? Знову кіт хвостатий? Скоро коти виженуть її з дому. Переїде до бібліотеки! Надю, а чого ти собі хоч дитину не народиш? Без чоловіка, але піднімеш Відомо, батьки тобі дещо залишили…
Тут Люба вже не стримувалась у словах, і Ірина втікала, знаходячи привід, а Надя йшла кудись у кут читальної зали, щоб ніхто не бачив її сліз.
За що їй все це? Винна вона, що не склалося? Батьки хворіли спочатку тато, потім мама. Пятнадцять років хвороби, нічні підйоми, догляд… Яке там особисте життя? Та й не було особливих залицяльників… Надя дивилась у дзеркало і розуміла не красуня, але й не поганка. Сіроока, правильні риси, товста коса, яку нещодавно відрізала після смерті мами, змінила на коротку зачіску. Зручно.
В усьому іншому звичайна Надя Пересічна українка. Без шкідливих звичок і особливих перспектив.
Вона й не прагнула до того. Дивилася, що діється у друзів, і її аж тіпало.
Взяти хоч би Ірину. Заміжня, та чого їй це коштує? Увесь смт знав, що у її Василя друга сімя, а пристрасті між Іриною та ним не згасають. Миряться, сваряться і всім байдуже, хто бачить, хто чує. Ірина вважала, що, мовляв, хай краще все на видноті, ніж плітки по кутах.
Надю така позиція вражала а де ж гідність? Самоповага? Хоч книжки інакше вчили, вона розуміла, що в реальному житті свої порядки. Засуджувати Ірину не бралася, лише намагалась зрозуміти. Може й не завжди вдавалося, але хоч не так боляче було слухати її довгі монологи. Людям часто хочеться навчати інших, як жити, коли свої справи на голові стоять. Головне, що як справді потрібна була допомога Ірина завжди була поряд. Сама навчилась ставити уколи, капельниці, і коли Надія просила знайти сестру для мами Ірина прийшла й усе зробила без слів. Навіть грошей не взяла.
Ти ще образити мене хочеш? фукала, дивлячись на Надіну долоню з гривнями. Забирай! Не розумієш, Надю? Чим мені важко? Сусідки ж!
Сором брала Надію так, що аж сльози на очах. Старалася чим могла віддячити: шарфики, шапки, рукавиці з снігурями усе діти Ірини носили, а рукавички донька тільки на свята одягала, щоб не загубити.
Такі гарні! А раптом загублю?
Ірина обережно роздивилась, і порадила відкрити Інтернет-краму.
Ті роботи з руками відриватимуть. Таку красу люди шукають!
Надя спочатку задумалася, а потім відкинула ідею.
Я ж усе одиничне вяжу.
То залучи наших бабусь! Вон їх під підїздом повно. І їм добавка до пенсії, і тобі добра справа.
Дивно, але справа пішла. Видно, Ірина мала комерційну жилку, яку в інше життя не перенесла. Далі невеличкий сайт, і поїхало: замовлення хоч і не багато, зате кошти якісь зявилися, а бабусі задоволені кагал вязав узимку на лавці, а Надя з Іриною обирали моделі. Ірина навіть допомагала звіряти вязані мотиви з модними салфетками: все крокувало нога в ногу із сучасними тенденціями.
Зрозуміло, великі гроші справа не принесла, але Надя вперше відчула себе справжньою діловою жінкою. Тобто не все так безнадійно! Щось вона таки може
Люба сміялась, але час від часу також радила, а іноді допомагала руками. Вона вміла плести чарівне мереживо, але часу бракувало так навчила бабуся: це, казала, для життя знадобиться. І таки мала рацію.
Роботи Люби стали найдорожчими на Надиному сайті. Ірина навіть не перечила, коли Люба сідала із голкою поруч у читальному залі. Подруги розуміли, наскільки потрібна їй ця підмога.
Чоловік Люби зник одразу після народження близнюків все «шукав» себе, писав картини, але біля Люби знайти не зміг. Старша донька майже не памятала його чоловік не давав користі, а лишень «готувався» бути генієм. Люба спочатку мовчала, бо мати так навчала, а потім уже й голос підвищила: «А що ти такого для неї зробив?» Чи то ще з другою вагітністю змінилася, чи терпець урвався та чоловік і подався у невідомість. Люба не плакала була робота, батьки привозили з села харчі, тримали господарство.
Діти в Люби виросли чудові. Надя іноді думала: була б упевнена, що й у неї такі, давно скористалася б Ірининою порадою.
Та Наді було страшно народжувати «для себе». Одна у світі, рідних вже нема, а подруги мають свої клопоти. Якщо щось, то що буде з дитиною? І хоч часто згадувала, як радили мама, котики, шарфи. Відповідальність не відміняли.
Тим паче, весь «кагал» із Іриною давно підшуковував їй кавалера. Перебрали всіх чоловіків у містечку, але «свого» не знайшли. Жіноча рада мовчала, а Ірина часом щось ляпне, а потім шкодує.
Але доля все вирішила по-своєму. Чергова розмова з Іриною закінчилася, як і завжди: Надя погодилася підмінити, а заодно вирішила довечора виконати більшість завдань, щоб завтра зайнятися сайтом і сфотографувати нову сукню білу, мереживну, з ідеєю і руками Любочки. Справжня візитівка магазину!
Весільна Яка краса, Любко! У тебе золоті руки!
Ти це моїм синам скажи. Учора ледь не все зіпсували. Вибігла з кімнати, повертаюсь вже ножицями по низу! Довелося ночі сидіти, переробляти
Того вечора Надя підбирала слова для оголошення, і аж коли поверталась додому раптом почула слабкий поклик:
Допоможіть
То була сусідка Зінаїда Петрівна колишня вчителька математики, подруга мами. Колись саме вона Наді порадила: «Живи по-своєму, не слухай нікого. Всім видного і зручного не буває». Дітей у Зіни із чоловіком не було, але своїх учнів вона вважала дітьми вони памятали, приїздили у гості, писали на вітальні листівки.
Мужа Зінаїда Петрівна поховала лише два роки тому. Надя подарувала їй кошеня і той Борис допоміг пережити самоту: зранку приносила йому рибки з базару, гнала хандру.
Допомоги просила рідко, але тепер саме з її квартири лунав слабкий поклик. Надя кинулась на допомогу, підняла людей у підїзді, поки чекали лікарів. Відкривала двері Марія Іванівна, голова ОСББ у неї були ключі від усіх старожилів: «Мало що трапиться».
Зінаїда лежала у ванній, упала, пошкодила ногу, не могла підвестися невідомо скільки пролежала. Надя не роздумувала допомогу викликала, у лікарню їздила, відвідувала, а коли повертали додому забрала до себе.
Ірина, трохи покричавши за альтруїзм, вже того ж вечора домовилась із лікаркою і носила уколи:
Піднімемо вас, навіть не сумнівайтеся! Не годиться хворіти!
Спершу Зінаїдна Петрівна опиралася: не хотіла псувати Наді життя. Але швидко зрозуміла та піклується щиро, не з обовязку, а зі спраги допомоги.
Ти, Надю, як ангел. Дивуюся, що тебе ще вони не забрали під крила! Може, ти і є з тих?..
Поступово Зінаїда Петрівна йшла на поправку. Надя раділа: більше не самотою повертатися додому, удвох веселіше. Стара слухала Надині розповіді, хвалила її шарфики, мирила котів, розважалася вибриками Бориса, котрий керував Надиними кішками. Котячі бешкети тепер були нормою але ж так життєрадісно й гамірно.
Та справжні зміни сталися несподівано: ввечері подзвонили у двері.
Надя здивовано піднялася може, Ірина? Перервала фільм із Зіною, пішла відчиняти.
На порозі стояв чоловік. Бородатий, у шкірянці та потертих джинсах, не схожий на звичних знайомих.
Ви до кого? запитала Надя обережно.
Доброго вечора. Тут тепер живе Зінаїда Петрівна?
А вам вона навіщо?
Побачитись хочу.
Надя вже вагалася але тут, немов чорна блискавка, вискочив Борис, і вже терся біля ніг гостя.
Борю, привіт! чоловік підняв кота, й усмішка розтопила лід.
Заходьте… запрошувально сказала Надя.
Зінаїда Петрівна радісно ахнула:
Сергійку, любий! Якими шляхами занесло?
Я до друзів у Карпати, байкери цього року там збираємось. Вирішив відвідати. Давно не чулись…
Ой, пробач, скорбот багато, часу немає писати. Оце знайомся Надя, мій янгол-охоронець і найкраща жінка у світі! Серйозно!
Важко сказати, що саме, але Сергій почервонів, усміхнувся, розгубився.
Дуже приємно…
Зінаїда, знаючи свого ж учня, так організувала, щоб Сергій і Надя мали змогу спілкуватися. Він уперше поїхав лише через два дні, але повернувся через кілька тижнів.
Надя все не вірила: так швидко? Щойно знайомі
Сергію, ми ж… Хіба це не занадто?
Кому яка справа, Надю? Дорослі ж люди.
Ірина з Любо, почувши новину, зітхнули, але нарешті промовчали.
Надю, я не буду питати, чи кохаєш ти… Ми вже не дівчата, в омут із головою стрибати. Але людина гідна?
А в якому я віці, питається? жартувала Надя, і набувала якогось сяйва, що всі навколо помічали.
От що кохання з людьми робить! шепотіла Ірина.
Сукню треба із продажу вже знімати, підморгнула Люба.
Уже готово, відповіла.
Такого весілля містечко не бачило: кортеж мотоциклів, вулиці дзвенять, люди дивуються.
До кого це?
Надійка-бібліотекарка заміж іде.
Та невже! Дай їй, Боже, щастя!
…А за три роки, коли Сергій підтримує Зіну Петрівну, вона відсуває його руку:
Я сама! Йди зустрічай сина, Сергію!
Надя, в новій сукні від Люби, вдягне зачіску і скаже фотографу:
Щоб усіх зняв! Усіх наших!
І на знімку біля пологового Ірина з чоловіком, Люба з дітьми, і весь «кагал» на чолі з Марією Іванівною.
Бо добрих людей має бути багато. Як же інакше Україна ж.
