Синьожилка
Як же Олег її любив. З розуму з’їжджав, стояв під вікнами пізніми вечерами, тішився, якщо вдавалося побачити її силует. Вона здавалася йому недосяжною й неземною. Його зворушувала її тендітність, бліда тонка шкіра, крізь яку просвічували блакитнуваті ниточки судин. А він задихався від ніжності й любові.
На шкільній новорічній вечірці Олег запросив її на танець. Марічка була нижча за нього, танцювати було незручно. Дрож проймала його, чоло вкрилося потом, а вологі долоні на її стані горіли вогнем. Він не міг вгамувати хвилювання і горів від сорому, розуміючи, що вона це відчуває. Коли музика затихла, Олег відійшов від Марічки і нарешті зміг зітхнути.
Його дивувало, чому інші хлопці не закохані в неї.
Славкові, наприклад, подобалась огрядна Наталко із довгими міцними ногами. Коли Наталка бігала стадіоном на фізкультурі, височіючи над іншими дівчатами, її хвіст, високо зав’язаний на потилиці, гойдався, як маятник.
Для Олега ж ідеалом жіночої краси була тендітна Марічка. Вона була його нав’язливою мрією, марою, хворобою. Мати Олега не поділяла захоплення сина цією дівчиною. Гарненька, та якась квола. Вона поділилася з батьком своїми побоюваннями.
— Це треба якось виправити. Відволіки його від цієї худини. Не пара вона йому. Незрозуміло, що в неї в голові. Якась неземна, занадто тендітна. Яка з неї дружина й господиня? Ім’я теж незвичне для нашого краю. Умови його поїхати вчитися до іншого міста, скажімо, до Львова. Хай тільки подалі від неї.
Батько підтримав, поговорив із сином по-чоловічому. Сказав, що у Львові більше можливостей, що після престижного інституту його чекає велике майбутнє. Що вони готові навіть оплатити навчання, якщо він не поступить на бюджет. І Олег погодився.
Над ліжком у гуртожитку повісив фотографію Марічки, збільшену зі шкільного знімка. Але Марічка лишилася вдома, а Олег був молодий. Він набував чоловічого досвіду, зустрічався з дівчатами, а образ тендітної однокласниці зберігав у пам’яті й у снах.
Потім він зустрів Оксану. Олега не трясло від дотику до неї, голова залишалася ясною. Вони розуміли один одногоВоно було простым і ясним, як ранкове сонце над рідною хатою, і Олег зрозумів, що справжня любов – це не полум’яний божевільний жар, а тихе тепло, яке зігріває день у день.
