“Сину мій, будь ласка, подбай про хвору сестру. Не покидай її!” прошепотіла мати.
“Сину, дім буде твій. Але благаю, не залишай сестру. Вона потребує тебе!” голос матері був тихим, але кожне слово різало, ніж ніж.
“Послухай мене, сину” ледве чутно зітхнула вона.
Кожне слово давалося їй з болем. Хвороба безжально підточувала її сили. Вона лежала у ліжку, знесилена, прозора, наче тінь. Дмитро вже не впізнавав у ній колишньої матері сильної, усміхненої, повної життя. А тепер
“Дмитре, прошу, не кидай Марічку Вона ніжна. Вона особлива, але вона наша. Пообіцяй мені” Мати стиснула його руку з несподіваною силою. Відкіля в неї бралися ці сили?
Дмитро скривився. Погляд його непомітно ковзнув у бік старшої сестри, Марічки, яка гралася в кутку їхньої невеличкої квартири у Львові. Їй було вже за сорок, але вона, як і раніше, вешталася з ляльками, невиразно наспівуючи. Вона усміхалася, ніби перед нею був не ліжко вмираючої матері, а свято.
Дмитро мав усе: будівельну фірму, дорогий позашляховик, великий будинок біля Дністра. Але там не було місця для Марічки. Його діти боялися її, а дружина, Олена, називала її “божевільною”. Хоча Марічка була тихою, грайливою, наївною.
“Та знаєш у мене сім’я а Марічка вона ж” пробурмотів він, намагаючись визволити руку з материного обійму.
“Сину, батьківський дім твій Але для Марічки я залишила трикімнатну квартиру. Усе офіційно.”
“Звідки гроші?!” Дмитро й Олена переглянулися в очі. На їхніх обличчях з’явився жадібний блиск.
“Я доглядала за старою вчителькою Носила їй їжу, ліки Вона була доброю. Не сподівалася, що заповість мені квартиру. Я переписала її на Марічку, щоб у неї був дах над головою. Але ти прошу, піклуйся про неї. Колись це буде для твоїх дітей. Хто знає, скільки вона проживе”
Тієї ночі мати померла.
Марічка, здавалося, не розуміла, що залишилася сиротою. Дмитро одразу забрав її до себе й почав ремонтувати квартиру.
“Нащо Марічці стільки місця? Нехай живе з нами. А квартиру здамо.”
Спочатку Олена не заперечувала. Марічка їй не заважала: гралася цілими днями, сміялася. Але її дивацтва лякали Олену. “Сьогодні вона спокійна, а завтра?”
“Потерпи трохи”, благав Дмитро. Але через півроку, за допомогою знайомого нотаріуса, переписав батьківський дім і квартиру сестри на себе. Він обдурив Марічку, змусивши підписати папери, не пояснивши нічого.
Тоді почався пекло.
Поки Дмитро був на роботі, Олена катувала Марічку: лаяла її, замикала у кімнаті, іноді годувала їжу для котів. Він знаходив її заплаканою, наляканою. Одного разу Олена вдарила її. Марічка, перелякана, описалася.
“Не тільки дурна, а ще й себе обмочила? Геть з мого дому!”
Вона викинула речі сестри у мішок і виштовхнула її за двері.
“Де Марічка?” запитав Дмитро ввечері, розтягуючись у ліжку.
“Пішла!” скрикнула Олена. “Обмочилася, потім сховалася у спальні. Коли я відчинила, втекла з торбою. Я не буду бігати за божевільною!”
Дмитро мовчав. Потім сказав: “Ну, якщо пішла” і ввімкнув телевізор. “До речі, знайшов орендарів.”
Ніч була довгою. Він думав про Марічку. Де вона? Вона була, як дитина, безпорадна. Лише на світанку він заснув, і йому приснилася мати:
“Я благала тебе, сину” сказала вона з труни, погрожуючи пальцем.
Цей сон переслідував його тижнями. Він не витримав. Через два місяці подзвонив хресній, Ганні:
“Що, Дмитре, сумління гризе?” холодно відповіла вона. “Добре, що я завітала до твоєї матері. Знайшла Марічку перелякану, забрала до себе. Я її утримую. Мені не потрібна її квартира. Ти живи зі своїм соромом!”
“Ой, хресна” пробурмотів він, кладучи трубку. Відчув полегшення: Марічка була в безпеці.
Але через два місяці вона померла від тієї ж хвороби, що й мати. Дмитро не прийшов на похорон мав “термінові справи”.
Минуло десять років. Тепер Дмитро лежав хворий, страждаючи від болю й каяття. Олена жила з іншим чоловіком. Діти навідувалися рідко, буркотіли: “Ти смердиш хворобою”
Одного дня Олена увійшла з паперами:
“Підпиши, треба оформити фірму.”
Він підписав. Пізніше зрозумів: це був акт передачі дому. Потім фірми. Було вже пізно. Він згадав матір і Марічку. Сльози покотилися по його обличчю.
“Простите мене” прошепотів у порожнечі, яка його поглинула.
