— Слухай мене, сину… — ледь чутно видихнула мати.
Кожне слово давалося їй із болем. Недуга безжально крала її життя. Вона лежала у ліжку, виснажена, майже прозора. Олегові здавалося, що це не його мати. Колись вона була сильною, повною енергії, з доброю усмішкою. А тепер…
— Сину, благаю, не кидай Соломію… Вона особлива… Але вона наша… Пообіцяй мені… — мати несподівано міцно стиснула його руку. Звідки в ній стільки сили?
Олег скривився. Його поглед мимоволі зсунувся до старшої сестри, Соломії, яка сиділа у кутку їхньої невеликої хати у Чернівцях. Їй було за сорок, а вона все гралася лялькою, щось невиразно наспівуючи. Усміхалася, ніби попереду чекало свято, а не прощання з матір’ю.
У Олега було успішне життя: власна будівельна компанія, дорогий позашляховик, просторий дім над Дністром. Але у тому домі не було місця для Соломії. Його діти лякалися її дивної поведінки, а дружина, Оксана, називала її «божевільною». Хоча Соломія була тихою, безневинною, ніколи нікого не чіпала.
— Ну… розумієш… у мене сім’я… а Соломія… вона ж… — пробубнів Олег, намагаючись звільнити руку з слабкого, але наполегливого матерного обійму.
— Сину, батьківський дім дістанеться тобі… А для Соломії я залишила трикімнатну квартиру у центрі. Все вже оформлено.
— Звідки гроші?! — Олег і Оксана переглянулися, приголомшені. Їхні обличчя навіть прояснилися від цієї звісті.
— Я доглядала за літньою вчителькою… Носила їй їжу, ліки… Мені було її шкода, вона була доброю. Я не чекала, що вона заповідає мені свою оселю. Я переписала її на Соломію, щоб у неї був свій куток. Але ти… ти доглядай за нею, молю…
Вони попрощалися. Мати померла тієї ж ночі.
Соломія, здавалося, не розуміла, що залишилася сиротою. Олег негайно забрав її до себе та почав ремонт у тій квартирі.
— Навіщо Соломії така велика оселя? Нехай поки живе з нами. А туди знайдемо орендарів, — із завзяттям поділився він із дружиною.
Оксана спочатку не заперечувала. Соломія не створювала клопоту: днями гралася з ляльками або перебирала речі у шафі, завжди усміхнена. Але її дивність лякала. «Сьогодні вона тиха, а що буде завтра?» — шепотіла Оксана чоловікові.
«Потерпи трохи», — благав Олег. Та через півроку після смерті матері він, за допомогою знайомого нотаріуса, переписав на себе і батьківський дім, і сестрину квартиру. Соломію він умовив підписати якісь папери, не пояснюючи що це.
З того моменту життя сестри перетворилося на пекло.
Коли Олега не бувОксана била її, кричала, а одного разу викинула на вулицю, і лише коли Соломія померла, а діти зрадили, Олег зрозумів, що його кара — це самотність і муки совісті.
