Сир тітки Олі
Ніхто точно не пам’ятає, звідки взялася тітка Оля – мамина подруга. Мені здавалося, вона існувала завжди – як темрява, таргани та Олег Винник. Тато вважав її агентом тіньового уряду, закинутим у наші ряди для соціальних експериментів. Дідусь був переконаний, що тітка Оля – п’ятий вершник Апокаліпсису, вигнаний з команди за надмірне завзяття. Навіть мати не могла пояснити, звідки вони знайомі. Тітка Оля була як таємничий ключ на зв’язці: незрозуміло, навіщо потрібний, але викинути страшно.
У тітки Олі не було ні чоловіка, ні дітей, зате вдосталь вільного часу. Такі жінки небезпечніші за епідемію. Закоти її ноги в бетон, кинь на дно моря – вона й там розгорне бурхливу діяльність, поки вся підводна фауна не відростить лапи, щоб тікати на сушу.
Щодо комерційної жилки, то в тітки Олі був комерційний тромбоз. Щороку вона засуджувала нас на новий проект, і втекти від нього було неможливо навіть за кордон. У тітки Олі був закордонний паспорт, мультивіза, вона вільно говорила трьома мовами, але на жодній не розуміла слово «ні».
Колись тітка Оля торгувала кубинською косметикою, від якої в мами виросли шовковисті вуса і з’явилася міцна залежність. Потім в’язала чоловічу білизну з синтетичного мериносу – тут уже страждав тато. Вона обіцяла йому «кріпку чоловічу силу» і вимагала зворотний зв’язок через місяць носіння. Тато дав його вже через три дні. Кажуть, того вечора йому дзвонив Потап і просив автограф.
Дідусю теж дісталося. Тітка Оля продавала йому БАДи для «очищення кишечника та нормалізації тиску». Дідуся потім тиждень показували у новинах, а ще місяць – у «Прогнозі погоди», варто йому вийти на вулицю.
Було в тітки Олі багато ідей: мило ручної роботи з екстрактом борщу, корисні солодощі з кропиви та чортовика, вироби з вугря. Вона могла годинами розповідати про користь своїх продуктів, поки людина не починала зворотній процес еволюції й не ставала на чотири точки. Коли віра в Бога, науку і здоровий глузд відступала остаточно, комерсантка пропонувала знижку. І жертва здавалася. Нам, як «близьким друзям», «пощастило» найбільше: ми отримували безкоштовні зразки.
А місяць тому тітка Оля почала робити домашній сир і приносити його нам у всіх можливих станах. Запах неможливо описати. Гадаю, наша квартира ще десять років не буде придатною ні для продажу, ні для оренди – як, доречі, і весь під’їзд. Лише дідусь зрадів: його більше не змушували прати шкарпетки і навіть хвалили за принциповість.
Сир був дивний. Він ламав зубці у тертки, вибухав разом із мікрохвильовкою і повністю випаровувався в духовці. Іноді нам здавалося, що він нападав на інші продукти в холодильнику й перетворював їх на собі подібних.
Якось я спробував додати його до макаронів і залити кетчупом. На виході вийшов збагачений уран, і тепер нашій родині заборонено виїзд за кордон на сім років.
Мама просила потерпіти. Тітка Оля запевняла, що перший сир – комом, а наступна партія буде «бомбічною». ПочТато лише гірко посміхнувся, дістав стару фотографію з весілля, подивився на тітку Олю у сукні підружкової і прошепотів: “Боже, бережи цього бідолашного кухара, бо він тепер наш останній рятунковий круг у цьому сирному океані”.
