Думай, що кажеш! Це ж твій брат, аж цілком! вигукнув він, і стукнув мене по голові. Підзатильник був не страшний, а от образа справжня. Мама засмутились, похитала головою:
Ти ж сам був маленьким, потребував ласки й турботи. А ж ти ж вже все це мав.
Кирилку стало трохи соромно, хоч і ледь-ледь. З часом зрозумів, що в цій квартирі став щось на кшталт меблів.
До пяти років маленький Кирило Кравченко жив досить щасливо, а потім тато кудись зник, мама стала сумною й іноді плакала.
Кирилий (Кирюша) не наважувався навіть запитати у неї, куди подівся батько, лише знав, що батьки розлучились.
Наступні два роки мама, Зоряна Василівна, багато працювала, часто втомлювалась, рідко посміхалась і була, здається, несчастною.
Він дуже хотів їй допомогти, та не знав, як.
Найголовніше твоє завдання вести себе добре, казала йому бабуня Галина Петрівна, і, відвернувшись, підвниз додала: Не приведи, Боже, дитину до батька підеш.
Кирюша старався слухав бабусю і маму, не капризував, і, коли пішов до школи, учився старанно.
Коли мама раптом розвеселилася, виглядала гарніше і навіть виглядала молодшою, він погодився, що це він її перетворив.
Але помилявся.
Зоряна Василівна розквітла, познайомившись з Андрієм Олеговичем. Незабаром вони одружились, і Андрій оселився у їхній квартирі.
Це дядько Андрій, синку, сказала мама. Він буде твоїм татом.
Ти ж дивися, Аня, відмахнувся новоутворений отчим. Яким я можу бути татом?
Ну, знаєте, я не проти.
А ось Кирюша був проти. Не подобався йому цей самовпевнений тип. Командував у квартирі, ніби це його хата, встановлював свої порядки, а мама лише дивилась на нього щасливими очима й кивала.
Кому таке до вподоби?
Кирилко спробував повстати, відмовився слухатися дядька Андрія, але, бачачи, як маму це засмучує, затих.
Бабуня ще підказала: «Мати твоя хоча б перестане вдві працювати на межі сил. Андрій цей нехай не золото, та не пяний, працьовитий».
Тож довелося змиритися, і, здається, троє живуть досить непогано, аж у їхньому світі зявився Юрко брат для мами й отчима.
Кирило просто дивувався, як дорослі з цим червонійшою, зморшкуватою, писклявою, наче кошеня, істотою біжать.
Одного разу він навіть запитав їх, навіщо вони це роблять, і отримав від отчима підзатильник:
Думай, що кажеш! Це ж твій брат, аж цілком!
Біль не був, а образа велика. Мама ще засмутилась:
Ти ж сам був маленьким, потребував турботи й любові. А ж ти ж вже все це мав.
Кирилку стало трохи соромно, хоч і ледь-ледь.
З часом зрозумів, що став у цій квартирі для дорослих, наче старий табурет, що лишили після переїзду з старої хати в нову квартирку. Тепер усі обійшли його стороною, і, якщо навіть спотикаються, помічають лише на мить.
А викинути табурет шкода він міцний, а й спогади зберігає.
У Кирила багате уявлення. Самотній, багато читав і мріяв стати психологом. Але швидко передумав: йому треба допомагати мамі по господарству, бо дядько Андрій часто пропадав на роботі, а їй з Юрком було важко.
Тихо сподівався, що в такій ситуації мама більше звертатиме на нього увагу, та помилявся. Зоряна Василівна була занурена в турботу про младшого синка і чоловіка про Кирила вона думала в десятку.
Лише бабуня Галина намагалась показати йому свою любов, та померла, коли Кирилу виповнилося тринадцять.
Тоді він справді повстав.
Я не найнятий, щоб прибирати й доглядати! вигукнув він обом батькам. Самі займіться своїм Юрком!
Синку, ти що? здивувалась мати. Це ж твій брат, йому лише чотири роки як ти можеш?
Виховали на свою голову, буркнув дядько Андрій. Ніякої вдячності.
Ти мені взагалі нікого! Кирило вже не міг зупинитися. Мам, скажи йому!
Синку, так не можна
А де мій справжній тато? Чому ти про нього ні про що не кажеш?!
Отак скандал закінчився сльозами мами і тим, що про допомогу з братом перестали просити Кирила. Про тата він так і не дізнався.
Той зявився в його житті, коли Кирило вже вчився в коледжі на електрика.
Незважаючи на всі можливості, він вирішив не йти в вищу, а краще вивчити якусь професію й піти з дому.
Сухощавий чоловік з простим обличчям і втомленими очима підбіг до Кирила, коли той виходив з коледжу з друзями.
Потрібно поговорити, сказав він, глянувши прямо в підлітка.
Кирило спершу огризнувся, але щось змусило його підкоритися. Чоловік був добре одягнений, пахнув парфумом, а на вулиці був ясний день чого боятись?
Мене звати Валерій Єфимович, я твій батько, без зайвих вступів оголосив він, коли друзі Кирила, зацікавлено озираючись, відступили на відстань.
Що? пожартував Кирило. І звідки ти взявся, тату?
Я розумію твою реакцію, продовжив Валерій спокійно. Але все не так просто, нажаль. Слухай мене, а потім вирішиш, що робити.
На справі Кирило дуже потішився появою батька, хоч і не показував цього. Вони зайшли до найближчого кафе, і Валерій розповів усе: як раніше він сидів у в’язниці за озброєне пограбування, як вийшов достроково, як з другом розпочав маленький бізнес.
Я, звісно, хотів одразу до тебе прийти, та потім зрозумів, що нічого не варто спілкуватись з простим зеком.
Тепер гроші заробляю тобі за мене не буде соромно.
Що ти, тату! запалився Кирило. Мені за тебе ніколи не буде соромно. Добре, що ти прийшов.
Ніколи не кажи ніколи, зітхнув батько. І маму не звинуващуй.
Вони довго говорили, а потім почали регулярно зустрічатися, проводити час разом. Кирило наче під крилами летів нарешті поряд був той, хто любить і піклується.
Навіть мама помітила його задоволений вигляд і спитала, у чому справа. Хоч вони з батьком домовились нічого не розповідати їй, Кирило не витримав.
Тепер у мене є тато! Тож у мене все добре!
Тато?! Звідки він взявся? Я ж і його позбавила, і заборонила зявлятись!
За мене все вирішив, так? Тепер я вже дорослий
Тобі не потрібен татозлодій! Він майже людину вбив ти це розумієш?!
Він нормальний! І, на відміну від тебе, любить мене! Тепер мені все одно, що ти з Юрком літаєш!
Не смій так говорити! Я тебе теж люблю і хочу, щоб у тебе все було добре!
У мене уже все добре! Якщо будеш забороняти мені спілкуватись з ним, я взагалі до нього підміну!
Вони один одного орали довго. В результаті у Зоряни Василівни вибухнула справжня істерика, та Кирило вже не так сильно переживав.
Відповідальність за пасинка в кінці взяв отчим, докори виявив у батька, а сам маму заспокоїв, хоча й не дуже докоряв.
Можливо, він сподівався, що син справді підеть і не буде йому зайвого клопоту.
Кирило міг би піти, та батько пояснив, що треба відновлювати батьківські права, а навіщо йому батькозлочинець в біографії? Тим більше, що до повноліття Кирилу залишалось лише півтора року.
От і залишили все, як є.
Мати з Кирилом майже перестала спілкуватись, та не вигнала його з дому. А він, отримавши диплом, все ж переїхав у квартиру до батька.
Радувався недовго лише виповнилося йому девятнадцять, Валерій Єфимович помер.
Виявилось, він давно хворів, лише не хотів сина засмутити. Але встиг підготуватись до прощання: залишив йому квартиру, кілька мільйонів гривень на рахунку і частину автосервісного бізнесу.
Кирило, звісно, засмутився, та незабаром влаштувався спокійно. Тепер був забезпечений і справи йшли.
Мама зателефонувала несподівано останні роки вони говорили рідко і формально: «Як справи? Як здоровя?». Цього разу Зоряна Василівна попросила про особисту зустріч.
Знаю, ти тепер багатий, заискувала мати.
Не олігарх, та й не бідний, він ще не зрозумів, куди вона крокує.
У нас тут не так вже й добре Андрій втратив роботу, і нову не знайти
Юрко скоро йде в інститут потрібні репетитори, а за навчання треба платити, отже
Співчуваю.
Синку, ти ж нам допоможеш? У тебе ж є гроші?
Це ж гроші мого батька, якого ти ненавиділа. Він тобі життя зламав, не стримався Кирило.
Тепер хоча б якась компенсація мені належить?
Я ж тебе виховала, незважаючи ні на що. Тепер ти ще й брату своєму повинен допомогти.
Як тільки Юрко народився, тобі стало все одно! Чи ти думаєш, я забув?
Не кажи так, синку Я і тебе люблю.
Мам, досить! Якщо ти мене за цим кликала, то прощавай.
Кирило різко підвівся, не зважаючи на сльози мами, і швидко втік. Нічого він їй не винен. Нехай розбираються зі своїми проблемами. Свій вибір він не змінить.
