БОРІДА СИВА, ДУША ЧИСТА
Ти весь час мені брехала! Я припиняю наше листування. Дуже розчарований у жінках. Як ти могла так довго удавати, обманювати? Я хотів на тобі одружитись, а ти все зруйнувала. Неможливо почати родинне життя з брехні та недовіри. Прощавай. Не пиши мені більше не відповім. Твій колишній джентльмен.
Такого листа я отримала від британця. Ми з Константином переписувались майже рік. Все йшло до особистої зустрічі на його землі у Ліверпулі. Але, на жаль Не склалося.
Мені тоді було сорок девять. Давно розійшлася з чоловіком, малися діти й онуки. Хотілося наостанок відчути себе жінкою, закоханою та бажаною. Роки біжать, діти заклопотані власними клопотами. Сидіти в чотирьох стінах, згадуючи молодість, не хотілося так лише втратиш смак до життя, почнеш по три столи серветок вишивати та пекти на всіх друзів пиріжки. Подруги всі при сімях, при господарстві. Переміряла кожного “жениха” на роботі не лягла душа ні до кого.
За порадою колеги вирішила спробувати долю на сайті знайомств. Чого б і ні не втрачаю нічого.
Відповідально заповнила розлогу анкету. Описала себе якнайкраще, додала фото, де виглядаю красиво й життєрадісно. Сиджу чекаю дива. Сама перша не пишу нікому гідність повинна бути.
Минуло пару тижнів, отримую перший і єдиний лист. З завмерлим серцем читаю те англомовне послання, сидячи у власній кухні в Чернігові.
Так Британський підприємець, 59 років, розлучений, має двох дорослих синів. На фото солідний, підтягнутий, респектабельний чоловік на фоні розкішної вілли. Запропонував познайомитись, а далі може, й покличе під вінець.
Ось воно щастя, здається, вже близько. Тільки руку подати, лише гарного листа відповісти Від радості тягну козацькі пісні. Хотілося б писати: “Я згодна, хоч зараз, мчу до вас у Ліверпуль!”. Але проявила розум відповіла, що маю подумати, мовляв, часу не вистачає всім залицяльникам відповідати.
Константин відповів витримано, по-джентльменськи. Написав, що це зрозуміло: така жінка, як я, давно підкорила багато сердець, і його також. Я літала над землею від таких компліментів!
Наше листування стало відвертим і теплим. Здавалося, ми з Константином створені одне для одного. Чому доля розкидала такі близькі душі по різних країнах? Він називав мене “Загадковою трояндою”, я його “Моїм джентльменом”. Я вже не уявляла ранку, аби не почитати його лист, у думках уже мешкала з ним у його просторому будинку, де ми разом снідаємо біля каміна. Все складалося, як у казці.
Я повідомила своїх дітей, що, можливо, вже скоро залишу їм квартиру, звільнюся з роботи та забуду про всі побутові турботи. Діти, син і донька, не забарилися з “реакцією”:
Мамо, тебе не впізнати. Ось-ось пенсія, а ти про заміжжя мрієш! Для чого це тобі? З твого Константина скоро пісок сипатиметься і до туалету вставати треба буде десять разів за ніч… Хочеш доглядати старенького британця, та й ще на чужині? Не поспішай підставляти плече.
Діти, як завжди, навряд чи могли мене зупинити. Я хочу бути леді і крапка! Я вже готуюсь до поїздки: оновила гардероб, перефарбувала волосся, вчу етикет. Чекаю візу. І тут прилітає лист від Константина, де він різко обриває всі стосунки:
Ти не загадкова троянда, а банальна брехунка. Не пиши мені більше не відповім.
Я сиджу й нічого не можу зрозуміти. В чому і коли я могла збрехати? Страшне відчуття несправедливості й втрати не покидало мене. Я все ж написала ще один лист, пояснила, що нічого поганого не робила. Марно відповідь не надходила пів року.
Та коли я вже зовсім зневірилась, навіть вирішила залишити квартиру дітям, мені пише “Мій джентльмен”:
Пробач мене, Загадкова трояндо! Я довго лежав у лікарні, важко хворів. Не хотів тебе турбувати, доручив синові Олегу вести наше листування, попросив його бути ввічливим з тобою. Але згодом він повідомив, що ти нібито сама припинила спілкування. Чому?
Я одужав і знову хочу бачити тебе в моєму домі як дружину.
Читаючи це, я не могла стримати сліз і злості, і полегшення, і любові водночас. Але зрозуміла: це Олег вирішив не дати батькові одружитись, а мене виставити винною.
Після роздумів і смутку я вирішила промовчати. Ну приїду я до Константина, а його син якось мене занапастить або напсує, життя не казка. А Константин, звісно, більше синові віритиме, ніж незнайомій жінці з іншої країни. Нехай усе залишається, як є. У них свої родинні питання.
А у мене ж онуки восени до школи йдуть. Потрібно їм допомогти підтягнути математику, навчити гарно читати. Та й на дачу треба помідори посадити, травичку скосити, доглянути квітник Рідний садок і для зайця рідний.
Трохи відпочину від нових знайомств забирають вони надто багато душевних сил. А життя іде далі, незважаючи ні на що.
Доброго дня, сусідко! Думав, не побачу тебе вже давно не приїздила. Може, турботи? Чи в заміжжя пішла? сусід Микола перехопив мене біля хвіртки, дивився з щирим теплом.
Привіт, Миколо! Розумієш, скучила за тобою. А ти не оженився, часом? Дров мені нарубаєш? На чай вечірній кличу купа справ накопичилась, не повіриш, я аж засяяла від радості його бачити.
Ой, Анюто, як же одружитись, якщо наречена цілий рік й носа не показує? Микола сміючись подивився в очі.
Це як розуміти? жартую я, хоч і серйозність слів уловила.
Виходь за мене, Анюто. Чого зволікати? Знайомі ж сто років. Як то кажуть, старе дерево тріщить, та міцно стоїть.
Що ж у мого жениха борода сива, зате душа світла.
З Миколою ми вже сьомий рік живемо щасливо разом.
