Не можу тебе зрозуміти, донечко Ти ж жінка, зріла людина. Що ж ця бідна дитина винна? Ну народила її інша то й що? Вона ж тебе мамою називатиме, ти її виховуватимеш. Так вийшло, але ж ти мудріша за це. Коли любиш чоловіка полюби й його дитину.
А йому от подзвонили з опіки кажуть, забирай рідну доньку, про яку він і гадки не мав
Оленко, сідай, треба дещо важливе сказати, важко зітхнув Андрій.
Сьогодні дзвонили з соцслужби Моя донька зараз у притулку. Олена аж підскочила:
Яка донька?! Від кого?! Ти жартуєш?! у її голосі була паніка.
Андрій опустив очі:
Ні, Олю, не жарт. Шість років тому, коли ми з тобой ще тільки почали зустрічатись, у мене були стосунки з Іриною. Коли з тобою все стало серйозно я її кинув.
Через рік вона знайшла мене. Каже у нас донька, Настенька. Спочатку не повірив, але коли побачив Навіть аналізів не треба моя кров. Що з Іриною сталося не знаю. Просто подзвонили і спитали, чи заберу дитину.
Олена хотіла вигукнути: «Не треба мені чужа дитина!» але побачила його погляд і промовила інакше:
Гаразд Давай спочатку відвідаємо її. Разом. голос тремтів, але вона змусила себе говорити спокійно.
Андрій радісно дивився на дружину. Вирішили завтра ж їдемо. Олена пильно розглядала дівчинку маленьку, кволу п’ятирічку, що міцно тримала обірваного ведмедика. На запитання ховала обличчя в його шерсті. Серце стискалося від жалю, але ревнощі до тієї жінки тепер перейшли на дитину.
Виявилось, Ірину позбавили прав гулянки, п’янки, дитина її не цікавила. Вона лише встигла назвати батька перед тим, як Настю забрали.
Олена бачила Андрій рішучий. Вона намагалася відмовити, але він одного разу вибухнув:
Сама народити не можеш, то хоча б не заважай! Я свою кров у притулок не віддам! Не подобається йди!
Було боляче, але Він мав рацію. Андрій мріяв про дитину. А вона після хвороби в молодості не могла мати дітей. До того ж вона його любила. Де ще знайдеш такого? Працьовитий, не п’є, усе для дому.
Коли привезли Настю, Андрій одразу попередив:
Якщо ображатимеш не пробачатиму. Олена через силу доглядала за дівчинкою: викупала, вдягла в чисту сукенку, заплела коси. Настя була тихенькою сиділа в кутку, шепотіла щось ведмедику.
Якась дикунка, скаржилася Олена сусідкам. Навіть Андрія не визнає. Тільки «так» чи «ні». А раптом у неї щось із головою?
Андрій тепер усю увагу віддавав доньці. Настя спочатку лякалася, а потім усе
