Та хіба я можу таку справу на вас звалити? Навіть мій тато з Валентиною не наважилися Михайлика взяти.
Оленко, доню, опамятайся! На кого, питаю, ти заміж йдеш?! бідкалась мама, примружуючи на мені фату, як то годиться.
Обґрунтуй, чого ж тебе Антон не влаштовує? розгубилася я від її сліз, хоча вже й подорослішала.
Ой! Його мама продавчиня на базарі, язик гостріший, ніж у гусака. А тата, кажуть, хто знає де він? У молодості тільки ті самі гулянки і чарка.
Наш дід Степан теж полюбляв святкувати і бабуся по подвірю курточку доганяла. І толк який?
Але твій дід був поважною людиною, головував голови, повагу мав.
Бабусі, памятаю, від того поваги було як від бульки з комару. Я ж мала була, а все памятаю, як вона його боялась. Мамо, у нас з Антоном все буде по-людськи. Не суди людей за їх батьками.
Ось підуть діти, от тоді й зрозумієш! урізала мама, а я зітхнула, як гусак з лісу.
Як тут жити, коли мама норову не міняє і свою думку про Антона не перебирає?
Втім, весілля ми зіграли, гучне й веселе, з баяном і варениками, і зажили родиною. В селищі Антон мав власний батьківський будинок спадок від діда Омеляна й бабусі Софії, батьків того самого таємничого гуляки.
Кужіль старий Антон потроху перебудував, зробив сучасний особняк, як я тепер підписуюсь у Фейсбуці жити красно й весело. Оце мій чоловік рукастий! І чого ж мама такої паніки наводила?
Через рік після весілля син Марко-Іван, а ще через чотири донечка Соломія. Ледве діти зачхають чи в садочку щось скоїть, тут як тут мама зі своїм Я ж тобі казала!. І ще завжди додає: Малі малі клопоти, підростуть як підстрелять! З такою-то родиною!
Я, ясна річ, намагалась мамині підковирки сприймати з гумором, але вона вже, певно, з принципу. Я ж заміжня стала без батьківського так от і маєш.
Мама жінка з характером, любить все під контролем. Хоча і змирилася вже з вибором зятя, думаєш, у глибинах душі Антон таки золото. Але сказати вголос? Це ж треба визнати власну неправоту! Жодним чином!
Про онуків вона теж сердечно говорила, а страхувалася (хоч потайки шалено їх любила!). Якби щось першою б у Південний Буг стрибала, і волосся бликала якраз за оті слова.
Взагалі часом мене починав лякати мамин сценарій великих бід, хоч бачила з досвіду родини, вони таки неминучі, діти ж ростуть.
А ці діти таки виростають. Ось і Марко-Іван одинадцятий клас, і гайда у доросле життя! Марко вступає у престижний університет у Вінниці аж за 133 км від селища.
Тільки для материнського серця ці сто тридцять три кілометри як від Луцька до Буковини! Просто космічно далеко!
Перші чотири ночі позбавлені сну: Як там мій Марчик-Іван? Раптом хтось скривдить! Чи вареники не зїв? А може, винничани його в свій міський лабіринт затягнуть?!
Спершу син жив у гуртожитку для сільських хлопців, але моє куряче серце не витримало вмовила Антона винайняти біля вокзалу квартиру. Марко вирішив сам додавати свої гроші підзаробляв онлайн, ну що скажеш, сучасна дитина!
Я гасала до міста щовихідних прибрати, наварити борщу, перевірити сина. Хоч в квартирі чистота і порядок, навідміну від домашнього хаосу. І їсти, диво, завжди смачно зварено і котлети, і печеня в горщику. Розумник, а не син!
Мої побігушки почали дратувати Антона.
Оленко! Відпусти вже Марка, не тримай в кулаці! Дай дитині вдихнути вільного повітря! І на мене часу не вистачає піду до Людки-лістоноші вітатися вона до всіх з теплом, от буде справжнє щастя!
Жартував, та все ж підлякав! Без Антона ну ніяк! І правду казав, треба вже сина відпускати.
Ще трохи квочка, а потім навчилась жити зі знанням син виріс. Дала свободу хай будує власну стежку. Та дарма!
Одного дня дзвінок з деканату: Ваш Марко-Іван прогулює заняття, може відрахування! Як? Вони там не переплутали? Мій Марчик?! Пролітаю в місто танк, Антон навіть не наважився стримати.
Син притих, не очікував мами, і не встиг сховати причину прогулів.
Причина дівчина Орися! Красуня, виглядає як лялька Катря.
Все було б гаразд любов тепер не дивина для молоді. Але в квартирі ще й дитина однорічний хлопчик.
Моментально склалося: Орися вирішила заманити Марка, заміж та з дитиною! Мама вже бачила себе бабусею.
Звісно, я сучасна, але син ще не в тому віці, щоб дітей виховувати. Дівча виглядала на вісімнадцять, не більше.
Всередині буря, але даю спокій, лише вітаюсь, а Марка веду на кухню серйозно говорити.
Ти впав серйозно у закоханість? питаю з усмішкою.
Дуже, мамо! усміхнувся Марко.
А що з навчанням? лізу обережно, як мінер у буряни.
Виправлю, мамо, був складний період. Не переймайся!
Який саме? Поділишся?
Не все моє, мамо, трохи згодом, коли ближче з Орисею познайомишся.
Зробила паузу не хотілось руйнувати з синочком стосунки і поїхала додому.
Це все ти! кидаюсь на Антона. Давай свободу! І що маємо?
А що сталося? цей оптиміст. Чим поганий готовий малюк? Якщо Марко любить значить, він вже наш.
Ти готовий дідом стати?
А чом би й ні? Я, як діти зявились, знав колись стану дідом!
Але ж не чужій дитині!
Оленко! Я розмовляю зараз, здається, не з тобою. Дитина не чужа! Подумай над цим.
Антон спати в іншу кімнату, я всю ніч по спальні блукаю, спершу злюсь, далі мирюся, і визнаю він таки має рацію.
Дитя чим винне? І Орися, мабуть, теж, обставини бувають різні. До ранку вже себе ганила й прибігла до сплячого Антона в обійми.
Антоне, вибач! Мабуть, прозріла. Я вас усіх дуже люблю!
Іди сюди, чудна жінко! ковдру піднімає, я поруч тулюсь.
І заснула щаслива усмішка на губах. Бабуся, і це чудово! Хлопчик чудо, зветься Михайликом.
Та все виявилось інакше. Марко-Іван повідомляє переводиться на вечірнє навчання та з Орисею збираються одружуватись.
Цього разу я не поспішала обдумала, потім удвох з Антоном до міста. Антон, я певна, все владнає. Бо наопаки дров можна нарубати, вистачить на зиму!
В передпокої Орися зустрічає, зі сльозою в оці:
Пробачте! Не хочу, щоб Марко так робив, але він впертий. Ви знаєте.
Упертий це комплімент, каже Антон, взуваючись. Але не дурний. Раз так вирішив значить треба. Орисю, заспокойся, обговоримо.
На кухню Марко нема вдома.
Пішов по молоко скоро буде, пояснює Орися.
Чому ти весь час вибачаєшся? дивується Антон. Ми ще не зрозуміли, що в чомусь винна. Давайте розбиратись. Налийте чай втомленим гостям? Я ж цілих сто тридцять три кілометри колесив!
Ой, пробачте! Орися метушиться.
Антон очима вгору, Орися сміється. Я розумію схвалення вже дано.
В чашках чай Антон жує третє печиво (домашнє!), і тут за продуктами вертається Марко.
Син трохи похмурий, але в очах блиск дорослий вже чоловік. Відчуваю я йому вже нічого вказати не можу.
Значить, ви одружуєтесь? питає Антон.
Так. Це не обговорюється, твердо Марко.
Не проти, каже Антон. Лише причина поспіху? Ще одна дитина чекаєте?
Ні, що ви! заперечила Орися і почервоніла.
В голову закралася ідіотська думка може, стосунки у них ще не дійшли до рівня дітей. Але
Тоді навіщо поспіх?
Інакше Мишка заберуть до дитбудинку, опускає очі Орися.
Чому можуть забрати? суворо питає Антон.
Бо його мама померла у тюрмі, тихо каже Орися, губи тремтять.
Орисю, ти не мусиш все пояснювати! встає Марко. Мамо, тато знайте одне. Решта наша справа.
Марку, почекай, перебила Орися. Якщо ми разом, то ви моя сімя. Я не приховуватиму, це неправильно.
Ми з Антоном перезирнулись.
Орисю, Михайлик твій син? наважилась я запитати.
Та ні! Мишко мій брат, по мамі, вітчим інший.
Я аж хотіла всіх обійняти, але втрималась. Орися продовжила:
Моя мама померла у СІЗО, мала порок серця. Кажуть, з таким діагнозом довго жила. Доля нелегка, характер складний.
Орися ковтає чай, важко зітхає. Марко та я намагаємось підтримати.
Перший раз мама потрапила у тюрму після аварії з бабцею на переході. Про це писали у Подільських вістях.
Коли її закрили, батько забрав мене до себе, швидко одружився. Нова мама Валентина мяка, хороша. Можливо, саме завдяки татові моє дитинство спокійне. Я їм вдячна.
Мама закохалась, молодий Денис, зявився Мишко, я була щаслива. Сварок при мені не було, але сусіди на суді казали постійна гризня.
Одного разу сварка, ревнощі, штовхнула Дениса, він впав, травма голови, через два дні помер у лікарні, а маму під арешт.
Мама померла в СІЗО до суду. Серце зупинилось. Не судіть суворо була яскрава, непосидюча, але я любила її.
Пробач нам, Орисю, каже Антон. Що довелось розповідати. Але ти права ми сімя й підтримуємо.
Мені так і хотілося скрикнути: Та що це таке, Марку! Не потрібна нам така рідня! У нас у родині кримінальників не було! Але згадую себе на весіллі і теж моя мама ридала.
Відшмагала себе подумки: Олено, не суди за батьками! І ця думка просто чудесна! Подивилась на Антона він схвалює!
І от Антон каже:
А як щодо такого варіанту: ми з Оленою оформимо опіку над Михайлом, а ви трохи зачекаєте з весіллям і спокійно навчаєтесь?
Як це? дивується Орися.
Тату, припини! обурюється Марко.
В селі Михайлу добре буде, я памятаю своє дитинство. А якщо потрібно заберете його.
Марку, твоя сестра тепер більше хлопцями цікавиться, ніж нами. Ми з Оленою раді будемо Михайлика виховувати.
Орисю, рішення за тобою, дивлюся їй в очі.
Та як я можу на вас все це звалити? Навіть мій тато з Валентиною не погодились!
Аж тут прокидається Михайлик-забіяка, тупить на кухню, простягає рученята до Антона.
О, яка ж важка ноша, сміється Антон і бере Михайлика на руки.
Та ти ще нічого! Тягнеш на батька, не на діда, сміючись, підколюю я.
Почекай, грозить мені кулаком, нахиляється до вуха: покажу тобі вночі діда.
Дітки ще трохи покуражились, але погодились. Оформити опіку простіше простого.
Жінка з служби сказала: Не дивина господарі вашого віку часто беруть малюків, любові вагон! Ми з Антоном наче помолодшали дбаючи про Михайлика.
Щоночі, коли вставала до нього, не раз тихо плакала таке воно життя, несподіване щастя.
Мама, звісно, гримала за це рішення, але найбільше полюбила Михайлика, а він її.
Ой, Олено! Куди вас несе!? сварить мама, а потім Михайлику сюсюкає: Хто це в нас сонний? А чиї пальчики грязні?!
І знову:
Що там у вас на голові, Олено!? А в кого ще Мишко так у шафі сховався?! Ох, не знаю, як ви далі будете…
