Я завжди вважав себе цілеспрямованою людиною, й мені неабияк щастило. До 25 років зміг своїми силами накопичити на власну квартиру у Львові.
Ніхто мені не допомагав ні мама, ні тато, ні жодна рідня, усе досягав самотужки. А коли зустрів дівчину, в яку закохався, вистачило мені відваги розказати їй, що маю власне житло.
Втім, одразу попередив: не маю наміру жити у її квартирі, тому вона погодилась з тим, що будемо винаймати окреме житло, а свою нерухомість я здам, щоб відкладати гроші на автомобіль.
Вона погодилась з цим, запевнила, що вже незабаром накопичить на оренду і ми станемо жити разом. Десь через пів року прийшла до мене з валізою: каже, роботи немає, грошей теж.
Просила прихистити її на певний час. Добре, що вона має батьків. Ні, я не дозволив оселитись у себе. Мені здавалося, що це лише привід жити за мій рахунок. Зрештою, я поставив крапку в цих стосунках.
