Та ти, певно, сучасних дітей не розумієш!
Здоровенькі були, Галино, бачу, у городі копошишся, от і зайшла привітатись, Тетяна Петрівна переступала з ноги на ногу біля калітки.
З Галиною Іванівною вони мешкали в протилежних кінцях села. Петрівна з чоловіком Віктором біля річки, а Галина на околиці, де ліс починався.
Раніше вони й не балакали, бо й так сусідів вистачало. Та ось у сусідів онуки вже повиростали, а до Тетяни з Віктором оцього літа збираються привезти Владка й Олежка на цілий місяць. Кажуть, що хлопцям у місті набридло.
Колись у сина справи йшли краще за кордон їздили. А тепер от і згадали, що є батьки в селі. І не на вихідні, як звикли, а на довше.
Тільки, мамо, вони постійно чіпляються один до одного, попередив син Богдан. Олежко в тринадцять уявив себе головним, а Владко його не слухає.
Та годі вам, з онуками впораємось! весело відповіла Тетяна. Але коли слухавку поклала, задумалась. Діти нині не такі, як колись. Не підійдеш, не поговориш. Маленькими їх возили, а тепер? Раптом не знайде з ними спільної мови?
Віктор Григорович чоловік суворий, непослуху не терпить. Сварки нікому не потрібні.
Тому Тетяна й вирішила до Галини зайти у неї теж онуки бувають, схожого віку.
З власного досвіду знала: дітей треба зайняти. Тоді й проблем буде менше.
Заходь, Тетяно! побачила сусідку Галина. До чого візит?
Ось онуків на місяць привезуть, а в тебе, здається, хлопці такого ж віку? Познайомимо якщо подружаться, і нам легше буде.
Та ти, мабуть, нинішню молодь погано знаєш! засміялась Галина. Не боїшся їх надовго брати? Мої мені всі нерви витрутили, дід ледь не вигнав їх. Та вже як погодилась приводь. Що вдієш, вони ж наші!
На вихідні приїхав Богдан з дружиною Маряною та синами Олежком і Владком.
Хлопці підросли, але дідуся з бабусею зустріли гаряче. І Тетяні відлягло.
Що там Галина лякала? У неї, може, діти невиховані, а ось її які ввічливі!
Мам, якщо щось дзвони, я з ними поговорю, сказав Богдан перед відїздом.
Та годі тобі, сину, махнула рукою Тетяна. Хіба ми не виховували тебе?
Ввечері Олежко з Владком довго не засинали. Їх поклали в кімнаті, де колись спав Богдан.
Але від нових вражень хлопці метушились, гомоніли. Віктор Григорович, якому треба було рано вставати, вже сердився.
Навіщо ти, Тетяно, на це пішла? Їм же наше село навіть не цікаве!
А вранці онуків ледве розбудили.
Уже до обіду, а вони мруться!
Бабусю, дай поспати ще, бурмотів Олежко.
А Владко навіть не прокинувся.
Та скільки ж можна?! роздратовано скрикнула Тетяна.
А потім побачила щось на підлозі.
Телефони!
То ви, значить, всю ніч у них сиділи? Ну вс
