Який прострочений платіж? Ви щось плутаєте, у нас жодних кредитів немає Так, Юдіни, так, вірно, але Скільки? Бути такого не може. На кого оформлений? розгублено перепитала Юлія.
На Іллю Андрійовича Юдіна, почула у слухавці.
То це мій чоловік, але як він міг? І навіщо? Юлія вже зовсім розгубилась.
Співчуваю, голос на тому кінці став лагідніший, але правила для всіх однакові: строки минули, сьогодні нагадування, потім інші заходи.
Юля й не помітила, як опинилась у себе в кімнаті перед ноутбуком явно шок десь цокнув у мізках. Ні, треба самій зясувати, звідки цей борг.
Кредитної картки у Іллі вона ніколи не бачила виходить, гроші не на сімю брав. Що за дивина? Про роботу довелось забути голова забита дивним дзвінком. Юлія ледь дочекалась повернення Іллі додому:
Для кого ти гроші взяв? Хто тебе просив взяти кредит?
Не встиг, таки додзвонились з докором зітхнув чоловік. І, зрозумівши, що проколовся, накинувся: Ну чого витріщилась? Мамі гроші, мамі! Вона просила допомогти, живе одна
То й куди ж їй така сума? Ми менше витрачаємо, хоч і обидва працюємо!
На відпочинок, ясно?
Куди ж вона зібралась у Дубаї чи на Балі?
Мама мене сама піднімала, має право. А від тебе такого не чекав…
Ілля гордо відправився до кімнати, плюхнувся у крісло й театрально образився. Класика так він завжди тиснув на жалість до себе. Але цього разу Юлія не піддалася.
Вона просто мовчала. Свекруха у її житті була, як то кажуть, «по самі помідори». Ірина Павлівна обожнювала командувати й вимагати. Почалось із першої зустрічі: побачила сережки Юлії, шоковано зойкнула й питає: «Це справжні чи та біжутерія?»
Коли дізналася, що справжні: «Ох, нащо стільки грошей спускати? Краще б мультиварку купили!»
Це подарунок, Юля була неприємно вражена реакцією.
А, тоді гаразд, одразу заспокоїлась.
Минула тиждень Ілля просить Юлю ті сережки до мами не вдягати: мовляв, мамі прикро, бо собі такі не дозволяє, а йому «таке» не потягти
Щось тоді Юля й запідозрила, але закохана Юлечка гнала туман з голови. Потім весілля. Ірина Павлівна сяяла: шикарний костюм, подарунок в конверті. Чи знала Юля, що все оплатив Ілля? Інакше мама б на весілля не прийшла каприз, як є.
А далі по списку: то потрібен новий телевізор, як у сусідки Марії, то фен, як у тітки Зіни, то відірватися в SPA, бо «душа вже кричить». І все «сьогодні на сьогодні», бо, коли щось не по маминому ридання, скарги на здоровя. А Ілля сліз не витримував: «Це ж мама! Як не допомогти?!»
Проблема тільки в тому, що грошей на власну сімю вже катастрофічно не вистачало. Юля дивувалась: обидва при ділі, зарплати достойні, а вдома супчик без картоплі! На питання Іллі лише розводив руками: «Юлечко, просто ти не вмієш бюджет вести Ото у мами повчись!»
Тільки Юля вирішила: у свекрухи вона вчитися не буде типаж мамо-королева їй знайомий з дитинства, і триматись від такої на безпечній відстані найліпше.
Останньою краплею стала вимога Ірини Павлівни оплатити закордонний відпочинок сума така, що на неї і квартиру готову обставили б, і нову хату придбали, ще й на зустріч у ресторані Одеського пасажу вистачило б!
Але ні, син для матері банкомат! Юля б і це проковтнула зрештою, «мама це святе», але потай брати кредит і мовчати… А якщо щось сталося б? Довелося б виплачувати їй.
Юля зрозуміла: треба говорити серйозно хай чоловік вирішує, хто для нього важливіший, або хоча б мамі пояснює, що її апетити час прикрутити. Нічого з цього не вийшло: Ілля образився, почав звинувачувати Юлю у черствості та жадібності:
Я ж погашу той кредит, все виплачу! Чого тобі ще треба? Мама не хоче дешевих санаторіїв, їй треба, як людям! Вона мене виростила, а я їй навіть поїздку не організую?
А нічого, що її забаганки нам не по кишені? Треба їй це озвучити
Та я тобі скажу: мама це святиня
Юля зрозуміла: Ілля і не думає змінюватися. Та ще й Ірина Павлівна щиро ревнувала сина до невістки: щодня дзвонила «Ілюша, приїдь, я так скучила» І той мчався через усе місто, бо «мама кличе».
Після чергової сварки Юля і Ілля розійшлися по роботах, так і не помирившись. А в обід Юля зомліла. Колеги перелякались, відправили до лікаря. А там сюрприз: Юля чекає дитину! Треба ж поділитися з майбутнім татом може, хоч зараз бюджет сімї і пріоритети зміняться?
Та радість Юлії виявилася передчасною. Ілля лише бідкався: «Я не готовий, давай зачекаємо, зроби, що треба» А потім дзвонила вже й свекруха: вимагала (!) «Я не хочу бути бабусею! Ти що, Ілю привязати хочеш? Дитина тебе не врятує Ілля все одно піде!»
Куди? Чому ви так рішили?
Ну, я ж мати, я бачу. Він тільки того й чекає, як втекти від такої, як ти! Тож зроби по-людськи, бо аліментів все одно не дочекаєшся.
Світ у Юлі перед очима впав. Прийшла до тями вже в лікарні.
Юличко, прокинулась! знайомий голос Відкрила очі: медсестра, сусідка свекрухи, пані Ганна.
Ой, пані Ганно, ледь вимовила Юля, Не знала, що ви в лікарні працюєте…
І добре, якби не знала. А що це тебе так прихватило?
Вислухавши історію, жінка зміркувала:
Плюнь ти на ці Юдіни! Іллю не виправиш, маменьчина дитина назавжди. Його мама і чоловіка загнала в труну вимагала й вимагала, він згорів на роботі. Ілля точно такий, мамі поперек буде не стане. Біжи, поки не пізно. До речі, як чоловік на малюка реагує?
Відповідь Юлі викликала у медсестри нецензурні бурмотіння про «мальчика-мамуню». То було як справжнє заклинання, і Юля вирішила: впорається сама. Здається, Ілля і так зробив свій вибір.
Як тільки повернулася до роботи, подала на розлучення. Ілля не поводився особливо сумно. Що дитину вдалося зберегти про це взагалі не дізнався.
Минув рік, як Юля отримала свободу. Молода мама з донечкою гуляла біля свого будинку у Києві.
Ой, яка зустріч, почула вона знайомий голос, Чого не даєш бачити онуку?
Бо це не ваша онука, Юля спокійно відповіла. Та дитина її не народилося, як ви й порадили з Іллею. А це моя і тільки моя Марічка. І бабуся у неї теж є моя мама.
Ах ти
А так! Вам так потрібен статус бабусі? Підшукайте синові нову кандидатуру.
Юля з посмішкою рушила далі, не слухаючи докорів і причитань. Вона знала: вчасно відпустила маминого синка і неситну свекрушку в минуле та зробила абсолютно правильно!
