— Захаре, знову прийшов із школи в дірявих штанах?! — докоряла мати синові. — Знову бився, і, мабуть, із Мишкою? Ну скільки можна вам ворогувати, ви ж однокласники!
— Так, мам, знову із Мишкою. Але я його переміг, — чесно й гордо відповів син. — А якщо по правді, то він перший почав. Каже, що Олена дружить тільки з ним. Ну побачимо ще… — погрозив кулаком у вікно тринадцятирічний хлопчисько.
Мишкові того разу дісталось, хоча перед цим він Захара побив — нечесно, підступно підставив підніжку. Той упав зненацька, а Мишко навалився зверху. Змалечку ці хлопці змагалися, кому більше прихильності виявляє гарненька Олена, їхня однокласниця. Вона теж прийшла із школи розгнівана й на запитання матері відповіла:
— От знову Захар із Мишкою посварились, і тепер у Мишка синє під оком. А Захар штани на коліні роздер — від мами йому точно дістанеться, так йому й треба! Навіщо він постійно чіпляється до Мишка? І навіщо Мишкові з ним битися, щоб той відчепився від мене? Мені Захар не подобається…
— Доню, таке в житті було, є й буде. Це часто трапляється, навіть у дорослих. Дівчині просто треба зробити вибір — хто їй більше до вподоби. А хлопці завжди кулаками з’ясовують стосунки, — казала мати, але в душі хвилювалась, що дочка скоро виросте, і справді постане перед вибором.
— Мамо, мені Захар не подобається, я йому вже сто разів казала! Мені не до вподоби цей очкарик. Мишко кращий — жвавіший і гарніший. Ніколи мені не сподобається Захар, ніколи!
— Ох, доню, ніколи не каже
