Загадане бажання
Вони зняли квартиру майже в самому серці Києва.
Подобається? запитав він, ледь встигнувши відчинити двері перед нею.
Квартира була просто розкішна, з високими стелями та старовинним паркетом.
Отак так! здивувалася вона. Це неймовірно! А поглянь, який вид з вікна! Але ж це мабуть шалено дорого?
Дивно, але не дуже. Здавав мені старий дід. Каже, живе за містом у старенькому будиночку.
Та годі тобі, головне, що мені тут подобається, промовила вона, дивлячись на нього теплими карими очима з веселим блиском.
Вранці він виїхав рано, а вона, випивши каву, вирішила зустрітися з подругами.
Після його відїзду в квартирі стало якось моторошно нова, ще не обжита.
Кілька разів їй навіть здавалося, що хтось стоїть за спиною, але вона відганяла ці думки.
Зробивши кілька гарних селфі на тлі картин та антикваріату, вона зібралася й поїхала.
Подруги з захопленням розглядали фото, без кінця базікаючи:
Ой, дивись, яка люстра! Ніби з палацу!
А це що за картина?.. Ой, а це хто? Дивись, тут хтось стоїть за тобою!
Вона глянула на фото і справді: за її спиною ледь проступав невиразний силует старої жінки.
Що це таке? перепитали подруги.
Та годі вам, це просто тінь так впала! вона насилу посміхнулася, але на душі знову стало тривожно.
Наступний тиждень пройшов непомітно. Теплими вечорами вони гуляли центром, набережною, купували морозиво й поверталися додому. Вона почала звикати.
У вихідні ліли дощі, тому вони сиділи вдома, замовили піцу й дивилися старі фільми. Чоловік заснув на дивані, і вона прикорнула поруч.
Раптом її розбудив удар грому, а спалах блискавки освітив кімнату і вона побачила перед собою стару жінку. Чоловік спав, а вона, скамянівши від жаху, не могла вимовити й слова.
Ну що, молода господине, як тобі тут живеться? тихо промовила стара. Не чекаючи відповіді, додала: Загадала вже бажання на новому місці?
Н-ні прошепотіла вона, притиснувшись до дивану.
*Яке ще бажання? Чоловік є, заробляють вони непогано, ще й свою однокімнатну здають. З дитиною поки не виходить кілька спроб ЕКО, але марно*
Грім знову гукнув, вона здригнулася, блискавка спахнула і старої вже не було.
Ранок зустрів їх ясним сонцем і блакитним небом. Лише краплини дощу на шибках нагадували про нічну зливу.
Слухай, я так гарно виспався на дивані! А ти? запитав він, готуючи каву.
Я теж, усміхнулася вона.
Тепер нічний жах здавався лише сном.
До речі, як тобі ця квартира? Я вже звик.
І мені комфортно. Нічого міняти не хочу.
Кілька років тому, після чергової невдалої спроби ЕКО, психологиня порадила їм знімати житло. Для емоційного оновлення. Це вже була третя квартира.
Минув час, наближався Новий рік. 31 грудня чоловік повідомив, що ввечері завітає дід за грошима за наступні півроку.
Оце чудак! здивувалася вона. У Новий рік, ввечері!
Та вже, старий, ексцентричний. Нехай приходить.
Дід прийшов із тортом до речі, її улюбленим. Довелося ставити чайник.
За розмовою за вікном посипався густий сніг, і вона несподівано запропонувала:
Залишайтеся зустрічати з нами Новий рік! Куди ж ви в таку заметіль? І нам веселіше а то ми удвох точніше, уже майже утрох, виправилася вона, щасливо посміхаючись.
Пробили куранти, за вікнами затріщали салюти. У дзеркалі відбивалися кольорові спалахи. І раптом у його глибині вона знову побачила ту саму стару. Та ледь посміхнулася, махнула їй рукою й розчинилася у фонтані вогнів.
Вона встигла лише відповісти усмішкою й несміливо помахати.
Більше вона її ніколи не бачила.
**P.S.**
Якось, через кілька років, йдучи по Львівській, я зустріла знайомого.
Слухай, а памятаєш ту пару, що знімали квартиру недалеко? Як вони?
Памятаю! Смішні люди. Так і живуть там. Але фішка в тому, що й дід той самий господар тепер з ними. Старий вже, але з їхнім хлопчиком няньчиться, як із онуком. У нього ж дружина давно померла, а дітей не було.
Ось такі справи
