Таємний дар Остапа: історія одного долі
Остап прокинувся від шерехоту сковороди на кухні, свисту чайника та аромату смаженої картоплі. Це батько, Тарас, як завжди перед світанком, збирався на рибалку. Старий мотоцикл, скриплячи та стогнучи, вже чекав у дворі, а Тарас, метушившись, клав бутерброди, термос і перевіряв снасті. Він намагався не шуміти, але все ж розбудив дружину. Світлана відчувала нездужання ще з вечора, але вирішила відлежатися. А Тарас, радіючи передчуттю ранку на озері, і не підозрював, що день принесе їм не спокій, а справжній переполох.
Коли мотоцикл від’їхав, Світлана спробувала заснути, але стало раптом гірше. Біль прокотилася животом, запаморочилася голова. Вона скрикнула:
— Остапе! Виклич швидку, сину!
Остап, ще сонний, вискочив із кімнати, побачив бліду матір і миттю кинувся до телефону. Але швидка все не їхала. Він поїв матір водою, укривав ковдрою, а всередині нього росте почуття безвиході. І тоді, не знаючи, що робити, він обійняв її, міцно притиснув і… раптом відчув, як слабкість матері перейшла в нього. За хвилину вона розпрямила плечі, а губи налилися кольором:
— Сину, наче рукою зняло… немов і не хворіла.
Остап подався назад, важко дихаючи. У голові лупала думка — знову це. Знову він «забрав» чийсь біль. Цей дивний дар проявлявся в нього з дитинства. Йому здавалося, ніби всередині нього живе хтось старий і мудрий, хто дозволяє лікувати, але ціною власних сил.
А Тарас тим часом потрапив у халепу. На лісовому повороті його мотоцикл заглох, і лише дивом позашляховик, що мчав на швидкості, не зніс його з дороги. Водій, чоловік у дорогій куртці, вискочив, перелякався, замахав руками:
— Цілий?! Брате, пробач! Тільки нікого не викликай, ось, візьми гроші — купиш собі нову машину!
Дістав дві товсті пачки грошей, сунув Тарасові в руки, сів у джип і зник. Старому мотоциклу довелося тягнути на буксирі. І ось у сутінках машина під’їхала до дому. Світлана вийшла на ґанок, очі повні сліз:
— Тарасе, де ти був?! Я трохи не померла тут, а ти!.. А риба твоя де?!
Тарас, блідий, приголомшений подіями, стиснув гроші в руках:
— Це мені… за життя, Світлано. Сьогодні все могло закінчитися…
Незабаром у їхньому дворі з’явився вживаний, але міцний автомобіль. Тарас сяяв, як дитина:
— Ну ось, тепер до самої старості є на чому їздити!
А Остап тим часом відлежувався. Матір бурчала:
— Ні від кого толку, один вічно рибу тягає, інший — лежить та на стіну дивиться! Одружився б ти вже, а то все самотнім ходиш!
Та незабаром Остап ожив. Його запросили доробити замовлення — встановити кухонні меблі у новому будинку. І там він побачив Соломію. Вона просто стояла і спостерігала, як він працює. Жодного слова не сказала, але її погляд був повний теплої участі.
Наступного дня він знову пішов туди — нібито фурнітури не вистачило. Прикрутив ручки, а Соломія запропонувала чай. Булочки, тиша, посмішки. І раптом Остап сказав:
— А якби ми з тобою трохи погуляли? У кіно сходили. Я б тебе батькам представив, а ти мене — своїм. А потім, може, і весілля?..
Соломія, не замислюючись, відповіла:
— Я б пішла.
Так почалася їхня історія. Батьки були щасливі, Соломія всім сподобалася. Остапа поставили бригадиром, робота ладнала, а незабаром він дізнався — вони чекають дитину.
Інколи він згадував бабусині слова:
— Бувають люди, у яких сили жити нема. Ось вони й сидять, ні до чого не прагнуть. Таким, як ти, Остапку, треба бути поруч, але й себе не забувати.
І він стараІ тепер, коли в його житті було стільки тепла, він нарешті зрозумів — його дар не проклягає, а благословення, адже допомагати іншим можна лише тоді, коли і в тебе самого є щось, чим варто ділитися.
