**Таємничий мішок: драма переосмислення**
У приморському містечку Ялта, де ранковий туман в’ється над дахами, а запах сосен змішується з морською сіллю, Олексій з трудом дотягнув величезний білий мішок до під’їзду й важко зітхнув.
— Ну і важкий же! — пробурмотів він, кинувши погляд на вантаж.
Витерши піт з чола, він набрав код квартири на домофоні.
— Олечку, це ти? — почувся голос тещі, і Олексій потягнув мішок до ліфта.
Затягнувши його прямо на кухню, він поставив біля столу.
— Олексію, що це в тебе?! — скрикнула Наталя Петрівна, підозріло оглядаючи зятя.
Олексій хитренько прищурився.
— Зараз побачите! — сказав він і почав викладати вміст мішка на стіл.
— Господи, Олесь, навіщо стільки?! — здивувалася теща, її очі стали круглі.
До знайомства з Олексієм Наталя Петрівна вважала себе взірцем ощадливості. Її донька Оленка теж так думала, але страждала через це.
— Оленко, поверни цей порошок! — командувала Наталя Петрівна в магазині. — Візьми той, що поряд, він удвічі дешевший! Можна й запас купити!
— Мамо, він же гірший… — суперечила Оленка.
— Та нічого він не гірший, просто не розрекламований! Порошок — скрізь порошок! Ну що ти така наївна?
Оленка, бурмочучи про скупого, що платить двічі, повертала упаковку і брала мамин вибір.
Якщо з порошком вона мирилася, то з одягом було складніше.
— Мамо, дивись, мені йде? — показувала Оленка нову спідницю.
— Знову нова? Скільки коштує? — насуплювалася Наталя Петрівна.
— Та яка різниця! — злилася Оленка. — Я сто років нічого не купувала! Головне — що пасує!
— А від ціни залежить! — теща скрестила руки, свердлила доньку поглядом.
Оленка називала суму, знаючи, що буде далі.
— Ой лишенько! Шматок тканини стільки не вартий! — обурювалася мати.
— Мамо, ну годі! За такі гроші зараз нічого не купиш! Я хочу виглядати гарно, я й так все доносила! — намагалася захиститися Оленка.
— Гарно можна виглядати й дешевше! — різко відповіла Наталя Петрівна.
Усі аргументи про якість тканини чи ідеальну посадку були марні.
— Мамо, чому ти така скнара? Ми ж не жебраки! — не витримувала Оленка.
— Ось тому й не жебраки, що я умію економити й робити запаси! А ти в батька — марнотратниця! — відповідала мати.
Оленка замовкала, згадуючи, як батьки розлучилися. Скандали, поділ майна, суди про аліменти — все це перетворило ощадливу Наталю Петрівну на справжню скнару.
У студентські роки Оленка нікого не запрошувала додому. Мати сприймала гостей як займи витрати.
— Не розумію цих посиденьок! — бурчала вона. — Збираються, їдять, п’ють, базікають, а господиня потім миє посуд і знову наповнює холодильник!
Оленка намагалася пояснити, але потім махнула рукою — мати не слухала. Після інституту вона влаштувалася на роботу і зустріла Олексія.
— Мамі він не сподобається, — відразу зрозуміла Оленка.
Олексій не мав нічого з того, що цінувала Наталя Петрівна: ні квартири, ні багатих батьків, ні спадщини. Звичайний офісний працівник, але з амбіціями. А амбіції, як вважала теща, руками не потицяєш. Оленка довго відтягувала знайомство, але Олексій заговорив про весілля, і довелося вирішитися.
— Олесю, мама в мене… особлива, — почала Оленка. — Дуже ощадна.
— Це ж добре, — знизав плечима він.
— Ні, ти не зрозумів. Вона… скнара, яких світ не бачив! Рахуватиме кожен твій шматок за столом. Будь готовий терпіти. Після весілля знімемо квартиру, а мама нехай копитить далі.
— Дурниці! — усміхнувся Олексій. — Подолаємо. А знаєш, краще жити з нею. На своє житло ми не накопичемо, а в моїх — як у вулику. Вирішуй!
Оленка задумалася: «Олесь не уявляє, що робить мама. Але спробувати можна. Підемо, якщо що».
— Гаразд, ризикнемо, — погодилася вона. — Але якщо стане нестерпно, скажи одразу.
— Ти мене недооцінюєш, — підморгнув Олексій.
Весілля було скромним, що приємно вразило Наталю Петрівну.
— Правильно, нащо гроші витрачати! — схвалила вона.
Дізнавшись, що молодята будуть жити з нею, теща ледве нахмурилася, але побачила в цьому сенс.
— Добре, живіть, збирайте на квартиру. Але моїх правил не зміниться! — оголосила вона.
— І не треба! — втрутився Олексій. — Ви, Натале Петрівно, молодець! Молодь не вміє економити, а потім скаржиться. Я на вашому боці!
Теща почервоніла від задоволення.
— Який зять! Бідний, але розумний. З таким підходом далеко піде! — подумала вона.
Олексій швидко завоював її довіру, запроВ кінці дня Наталя Петрівна усміхнулася, розуміючи, що справжнє багатство — не в купі речей, а в теплі родинних стосунків.
