Таємнича торба: драма переосмислення
У приморському містечку Коблево, де ранковий туман лягає на дахи, а запах сосен змішується з солоним бризом, Євген ледве доплів величезну білу торбу до під’їзду й видохнув від втоми.
— Отак навантаження! — буркнув він, кинувши погляд на свою поклажу.
Витерши піт з чола, він набрав код у домофоні.
— Женечку, це ти? — почувся голос тещі, і Євген потягнув торбу до ліфта.
Втягнувши вантаж просто на кухню, він поставив його біля столу.
— Євгене, що це в тебе?! — схопилася за голову Тетяна Степанівна, підозріло оглядаючи зятя.
Євген хитренько примружив очі.
— Зараз побачите! — сказав він і почав викладати вміст торби на стіл.
— Господи, Женю, навіщо стільки?! — скрикнула теща, а її очі стали круглі, ніби блюдця.
До знайомства з Євгеном Тетяна Степанівна вважала себе взірцем ощадливості. Її донька Олена теж так думала, але страждала від цього.
— Олено, поклади цей порошок назад! — командувала Тетяна Степанівна в магазині. — Бери той, що поруч, — він удвічі дешевший! Можна й із запасом узяти!
— Мамо, але ж він гірший… — заперечувала Олена.
— Та ні в чому не гірший, просто його не рекламують! Порошок — він і є порошок! Ну що ти така наївна?
Олена, бурмочучи про скупого, що платить двічі, ставила пакунок назад і брала мамин вибір.
Якщо з порошком ще можна було змиритися, то з одягом було важче.
— Мамо, дивись, мені личить? — Олена показувала нову спідницю.
— Знову нова? Скільки коштує? — насуплювалася Тетяна Степанівна.
— Та що за різниця! — сердилася Олена. — Я сто років нічого не купувала! Головне, що пасує!
— А від ціни теж залежить! — теща схрещувала руки, свердлила доньку поглядом.
Олена називала суму, знаючи, що буде далі.
— Отак так! Шматок тканини стільки не вартий! — обурювалася мати.
— Мамо, ну годі! За такі гроші зараз нічого не купиш! Я хочу виглядати гарно, я ж і так все доношу! — намагалася захищатися Олена.
— Гарно можна виглядати й дешевше! — відрізала Тетяна Степанівна.
Усі аргументи про якість тканини чи ідеальну посадку були марні.
— Мамо, чому ти така скнара? Ми ж не жебраки! — не витримувала Олена.
— Ось тому й не жебраки, що я вмію економити й робити запаси! А ти в батька — марнотратниця! — відповідала мати.
Олена замовкала, згадуючи, як батьки розлучилися. Скандали, поділ майна, суперечки про аліменти — все це зробило ощадливу Тетяну Степанівну справжньою скнарою.
У студентські роки Олена нікого не запрошувала додому. Мати сприймала гостей як зайві витрати.
— Не розумію цих посиденьок! — бурчала вона. — Збираються, їдять, п’ють, базікають, а господиня потім миє посуд і знову наповнює холодильник!
Олена намагалася пояснювати, але згодом махнула рукою — мати не слухала. Після інституту вона влаштувалася на роботу і зустріла Євгена.
— Мамі він не сподобається, — зрозуміла Олена одразу.
Євген не мав нічого з того, що цінувала Тетяна Степанівна: ні квартири, ні багатих батьків, ні спадщини. Звичайний офісний працівник, але з амбіціями. А амбіції, як вважала теща, руками не потягаєш. Олена довго відтягувала знайомство, але Євген заговорив про весілля, і довелося наважитися.
— Жене, мама в мене… особлива, — почала Олена. — Дуже ощадна.
— Це ж добре, — пожав плечима він.
— Ні, ти не зрозумів. Вона… скнара, якої світ не бачив! Рахуватиме кожен твій шматок хліба за столом. Будь готовий терпіти. Після весілля знімемо квартиру, а мама нехай собі далі копитить.
— Дурниці! — посміхнувся Євген. — Подолаємо. А знаєш, краще жити з нею. На своє житло ми не накопичимо, а в моїх — як у вулику. Вирішуй!
Олена задумалася: «Женя не уявляє, що робить мама. Але спробувати можна. Підемо, якщо що».
— Гаразд, ризикнемо, — вирішила вона. — Але якщо стане нестерпно, скажи одразу.
— Ти мене недооцінюєш, — підморгнув Євген.
Весілля було скромним, що тільки порадувало Тетяну Степанівну.
— Правильно, нема чого гроші витрачати! — схвалила вона.
Дізнавшись, що молодята будуть жити з нею, теща трохи нахмурилася, але знайшла в цьому сенс.
— Добре, живіть, збирайте на квартиру. Але мої правила не зміняться! — заявила вона.
— І не треба! — встряв Євген. — Ви, Тетяно Степанівно, молодець! Молодь не вміє економити, а потім скаржиться. Я на вашому боці!
Теща почервоніла від задоволення.
— Який зять! Бідний, та розумний. З таким підходом далеко піде! — подумала вона.
Євген швидко завоював її довіру, запропонувавши:
— Давайте я закуповуватиму продукти й хімію для всієї родини. Знаю, де дешевше. Будемо економити з розумом!
— ЖенеТетяна Степанівна раптом усміхнулася й сказала: “Знаєте що? Завтра ми йдемо за новою посудою, а ці склянки — викидаємо, я більше не хочу жити, як стара скнарка”.
