Оце шукаєш? вона простягнула йому конверт.
Коля побілів.
Оленко, ти не подумай Тарас Це
Що я не повинна думати, Коля? Що мама мого чоловіка жива і сидить у тюрмі? Що ви обидва тримаєте мене за наївну ромашку?!
В сенсі місяць? Оленко, ми ж домовлялися, що до осені точно!
Малий тільки-но в садок пішов, я роботу поруч знайшла
Що сталося?
Ми ж платимо вчасно, не заважаємо
Проблема не у вас Олена замялася. Мені треба повернутися до своєї квартири.
Для чого? З чоловіком посварилася?
Не задавай, будь ласка, зайвих питань.
Рівно місяць з сьогоднішнього дня!
Я перерахую вам оплату, заставу поверну.
Вибач
Олена поклала телефон і пересмикнула плечима. Швидше б поставити у цій історії крапку
***
Олена не могла відірвати погляду від конверта, що лежав на кухонному столі.
Звичайнісінький конверт, який вона буквально хвилин пять тому витягла з поштової скриньки разом із рекламками та рахунком за інтернет.
Тарас зазвичай сам за поштою ходив, а тут вона, не знаючи чому, вирішила перевірити скриньку.
Штамп. Зворотня адреса. ВК-6.
А від кого: Суворенко Лідія Данилівна.
Це імя Олена чула декілька разів від чоловіка саме так звали його маму. Свекруху, яку ніколи в житті не бачила.
Вона й гадки не мала, що жінка, яка народила її Тараса, взагалі жива.
У мене нікого нема, Оленко, казав Тарас на третьому побаченні, коли вони грілися в дешевій кавярні після літнього дощу. Батько пішов до мого народження, і я його взагалі не памятаю.
А мама Мами не стало, коли мені було двадцять. Серце. То я, виходить, як перекотиполе. Сам по собі.
Зовсім один? тоді Олена ледве не розплакалася від жалю. Ні тіток, ні дядьків?
Десь там на Луганщині далекий родич, та ми не спілкуємося.
Знаєш, навіть краще. Ніяких сімейних драм, ніяких обовязкових недільних борщів у тещі чи свекрухи. Тільки ти і я.
Вона тоді подумала:
«Боже, який він сильний. Стільки пережив і не озлобився»
Вона оточила його турботою, ніби хотіла повернути йому всю недоотриману любов.
Потім було весілля скромне, тільки «для своїх».
З її боку батьки і дві подруги, з його лише найкращий друг дитинства, Коля, який увесь вечір мовчав і уникав погляду Олени.
Вона списала це на соромязливість. Тепер розуміла: Коля просто боявся щось ляпнути.
А де вона похована? спитала Олена через півроку після весілля. Може, зїздимо, впорядкуємо могилу? Врешті-решт, мама…
Тарас тоді дивно здригнувся. Відвернувся, наче щось поправляв на комірці.
Далеко, Оленко. Десь в області, кладовище старе, майже закрите.
Я сам якось заїду, не переймайся. Не хочу тебе туди брати там погане поле.
Давай краще про живих думати, добре?
І вона повірила. Дурна ж!
***
Вхідні двері скрипнули, Олена затремтіла і швидко сховала конверт у ящик, прикривши його акційними купонами «АТБ».
Привіт, кохана! Тарас, як завжди, захоплено заходив на кухню. Як наш козак? Не бешкетував?
Він хотів поцілувати її в чоло, але вона відхилилася.
Ти чого? Утомилася? занепокоєно подивився. Знову Назар не давав спати?
Давай, я зараз переодягнуся, заберу малого, а ти трохи полеж.
Я і вечерю сам приготую.
Не треба, я не голодна. Тарасе, сьогодні листоноша приносила пошту
Він на мить завмер, але Олена це помітила.
Та? Що там? Знову рахунки?
Рахунки. Реклама. І все.
Він полегшено видихнув.
Ну й слава Богу. Я руки помию, та синочка поцілую. Сумував страшенно.
Олена дивилася йому вслід. Людина, з якою вона ділила побут і життя, стояла перед нею і брехала.
Брехав так зухвало, аж мороз по шкірі.
«Вважай, що я сирота», казав він.
А тим часом із колонії номер шість писала Лідія Данилівна.
За що вона там? За вбивство? За крадіжку? За шахрайство? І скільки ще сидіти?
Олена чітко уявила, як через рік чи два в двері подзвонять, і на порозі зявиться жінка з табірним поглядом.
І скаже:
«Здоров, сину, здоров, невістко. А де мій онук? Я тепер у вас житиму!»
Олена не про себе думала, вона дуже боялася за Назарчика.
Як він виросте, якщо поряд буде баба-зек?!
Як взагалі довірити дитину такій людині?!
Оленко, ти чай будеш? крикнув Тарас із кімнати. В «Сільпо» знижки на підгузки, буклет знайшов, завтра візьму.
Вона не відповіла. Уже відкривала Приват24 перевіряла, чи вистачить власних заощаджень.
Грошей мало б вистачити на перший час. Квартира в іншому районі це добре.
Орендарі зїдуть через місяць. Головне витримати цей місяць і не видати себе.
***
Тарас пішов на роботу, перед цим довго цілував Назарчика в щічку обіцяв повернутись раніше.
Олена дивилася на все це з відразою. Як він міг так підло брехати? Таке хіба можна приховувати?!
Коли чоловік пішов, вона взяла конверт. Руки чесалися відкрити, прочитати, та серце стискалося від страху.
А раптом, як прочитає вже не піде? А раптом там щось таке
Ні, твердо сказала сама до себе. Неважливо, що там. Він брехав мені майже два роки!
Дзвінок у двері. Олена здригнулася. Хто це?
Батьки заздалегідь попереджають. Подруги? Вона підійшла до вічка на сходах Коля.
Той крутився, нервово поглядав на ліфт.
Олена відчинила.
Коля? Тарас на роботі.
Знаю, Олено Коля незграбно тер руки. Я… просто їхав повз. Думав, може, Тарас ключі від гаража забув
Він казав, вони на тумбочці.
Ключі? підняла брови. Немає ні на тумбочці, ні в передпокої. Ти впевнений, що він їх залишив?
Ну, так казав Слухай, Олено, Тарас просив ще щось з пошти забрати. Я глянув порожньо. Ти ж сьогодні пошту не брала?
Брала. А навіщо?
Коля ковтнув слину.
Та так. Чекаємо пакунок із автозапчастинами, Тарас просив чекати сповіщення.
Олена повільно повернулася на кухню, взяла зі столу сірий конверт і повернулася до дверей.
Оце ти шукаєш? простягнула йому листа.
Коля сіпнувся.
Олено, ти не подумай Тарас Це
Про що я не повинна думати, Коля? Що мати мого чоловіка жива і сидить у тюрмі? Що ви обидва мене за дитину вважаєте?!
Що я народила дитину від людини, чия сімя як таємниця під сімома замками?
Олено, він хотів як краще! Коля заторохтів пошепки. Хотів нормального життя, без того всього.
Мама його… Вона важка людина, Тарасу дісталося від неї. Не зі зла, він просто викреслив її з життя, щоб тебе не лякати.
Викреслив? Олена з гіркою посмішкою. Коля, як взагалі можна викинути з памяті матір? Так підло
Він позбавив мене права вибору! Я мала знати, в яку родину йду.
Та яка там родина! Коля махнув рукою. Нема там ніякої сімї. Вона і її… махінації чорні.
Олено, віддай листа, а? Ти ж не читала? Я передам Тарасу, сам пояснить.
Йди, Коля, тихо сказала Олена. І листа не віддам. Він адресований Тарасу Суворенку, от хай він прийде і одержить його з моїх рук.
Олена рішуче зачинила перед Кольою двері.
***
Цілий день було як у тумані. Олена годувала сина, міняла підгузки, гуляла на подвірї та думки поверталися до одного й того ж.
Що брати вперше? Візочок, ліжечко, документи. Меблі? Та хай ті меблі.
В її однокімнатній на околиці була стара тахта і шафа вистачить.
До шостої вечора Олена була вже спокійна.
Поставила вечерю, уклала Назарчика, і сіла чекати чоловіка.
М-м-м, смачно пахне! Тарас, повернувшись, удавав, ніби нічого не сталося. Дивись, що купив. Мобіль новий для Назарчика, мелодії колискові!
Олена мовчки сиділа, перед нею той самий сірий конверт. Тарас зазирав на кухню і відразу змінювався в обличчі.
Коля знайшов? тяжко спитав він.
Я знайшла. Коля від твого імені приходив, хотів забрати. Але я не віддала.
Чоловік опустився на стілець навпроти.
Чому, Тарасе? Чому ти сказав, що вона померла?
Бо для мене вона померла дванадцять років тому, з очей текли сльози. Як перший раз загриміла за ґрати. Потім вийшла, півроку на волі побула і знову у зону.
Олено, ти з порядної сімї, тато інженер, мама вчителька. Ти б не зрозуміла її ні слова. Вона профі-шахрайка. Аферистка.
І ти вирішив, що маєш право на таку брехню? Олена не витримала. Рік брехав?! Ти цим усе моє довіря зруйнував!
Я боявся тебе втратити! теж крикнув. Ти б пішла! Сказала: “Ні, у того мама зек, мало що в крові.”
Хотів, щоб Назар ріс у нормальному середовищі. Так, я вирішив, що чоловік-сирота краще, ніж син воровки!
А тепер у нього буде батько у розлученні, холодно відповіла Олена.
Тарас остовпів.
Що? Як? Олено, ти що? Через лист? Через те, що я приховав?
Через те, що я тебе не знаю, Тарасе. Якщо ти так спокійно придумав мамину смерть про що ще ти зміг обманути?
Хто твій батько? Може, теж десь поряд сидить?
Олено, не кажи дурниць
Я не кажу дурниць. Я повідомила орендарям. Через місяць переїжджаю. Завтра подаю на розлучення.
Тарас благав. Стояв на колінах, просив одуматись, казав, що це була брехня заради добра.
Але Олена не слухала. Рішення вона прийняла.
***
Орендарі з’їхали, тепер Олена із сином живе у своїй однокімнатній на Позняках. Подружжя розлучилось, але Тарас не полишає надії повернути дружину. Він не розуміє: що зробив не так? Адже сімю берег
Сина Олена йому дає, він повністю забезпечує хлопчика. Та повернути любов жінки, яку кохає, вже не може. Олена не планує прощати зраду.
