Одного разу в покинутому будинку на околиці села оселилася молода жінка…
Село не любило чужих. Люди занепокоїлися, подзвонили дільничному. Той приїхав, перевірив документи, заспокоїв усіх, що це далека родичка бабці Ганни, яка померла кілька років тому у вісімдесят шість. «Ніколи в бабці Ганни не було родичів, навіть дітей», – дивувалися люди.
А молода жінка почала облаштовуватися. Перекопала кілька грядок на занедбаній городі й щось посадила. Люди сміялися. Хто овочі садить у середині літа? А незабаром на грядках зазеленіли пагони. Та ще як! «Не обійшлося без лихої сили», – вирішили селяни. Так і прилипло до неї прізвисько – Чаклунка.
Вона уникала людей, нічого про себе не розповідала, жила самотньо. А таємниці, як відомо, розпалюють цікавість, народжують плітки. Незабаром по селу пішла чутка, що втікла вона з міста від нещасливого кохання, прихопивши із собою коштовності багатого коханця. Ось і сховалася з ними у глухому селі.
Потім у однієї із жінок дитина посиніла, почала задихатися. Куди бігти? До лікарні десять кілометрів, а машини вдень у селі не знайдеш. Побігла жінка з дитиною до Марії-чаклунки. Та схопила малого, перевернула догори дриґом, потрясла, вдарила по спині – і з рота хлопчика вилетіла деталька від іграшки.
Після цього Марію стали поважати, але й боятися. А от Микола закохався у неї. Мати ридала: «Дівчат у селі повно, а він лізет до дорослої жінки!» Бувало, стане мати Миколи перед домом Марії та й починає кричати, що вона приворожила її сина, напувала чаклунським зіллям. Микола відводив матір додому, а сам знову повертався до Марії.
І жили закохані, не звертаючи уваги на плітки. Через рік Марія народила доньку Олену. А ще за три – другу, Наталку. Люди залишили їх у спокої. У кожного свої клопоти.
Одного разу після сильної зливи потекла стріха, і Микола ліз її лагодити. Уже спускаючись, він посковзнувся й упав, сильно розбився. Марія привезла лікаря з райцентру. Той оглянув, сказав, що треба терміново везти Миколу до міста. Домовилася Марія про машину, відвезла чоловіка до лікарні, а сама повернулася до дітей.
Через місяць біля її хати зупинився автомобіль, звідти винесли інвалідний візок, у який посадили Миколу. Хребет зламаний – ходити не міг. Хтось висловив думку, що це покарання Марії за приворот.
Вивозила Марія Миколу на ґанок, а сама так і пригорталася до нього. Не кинула, доглядала, кохала. А перед такою любов’ю людські плітки безсилі. Навіть почали говорити, що лікує вона його, і от-от Микола на ноги встане.
Він сидів на ґанку та вирізав із дерева різних звірів для дітей, плів кошики. Вміло в нього виходило. І заздрили чоловіки. Нічого, а заздрили – баба на руках носить, навколо нього танцює. Їм би таке.
Кохання, як відомо, творить чудеса. І справді, почав Микола поступово вставати. Одного разу сидів він на ґанку, щось майстрував, а ніж упав, покотився сходами. Марія в той час у городі копалася. Вирішив Микола спробувати спуститися, ніж підняти. Встав – та не втримався, упав. Біля ґанка стояла коса. Марія траву у дворі косила, та не прибрала. Зачепив, мабуть, її Микола під час падіння – і врізалася вона йому в шию.
Важко сумувала Марія за Миколою. Думали, у могилу з ним ляже. Доньки ледве відтягли її від труни.
Залишилася сама. Ні пенсії чоловіка, ні його заробітку на кошиках та іграшках. А жили, не жебракували. Говорили, що продає Марія вкрадені коштовності.
Після школи старша Олена поїхала до міста, вивчилася на перукарку. Приїжджала у село на вихідні – і до неї хто сам стригтися йшов, хто дітей вів. Платили продуктами.
Без чоловіка у селі жити важко. За домом пильне око треба. Тим більше за таким старим, як у Марії. Чоловіки то паркан допоможуть підняти, то дах підлатають – у надії на ласку. Але Марія допомогу приймала, годувала, горілку ставила, а до себе у постіль не пускала.
Ревниві жінки прийшли одного разу до хати Марії, почали вимагати, щоб поділилася вона з ними секретами своєї молодості. Стільки років минуло, а вона не змінилася. Нехай і діамантами поділиться, а то спалять її разом із домом.
Брешуть чи ні, але розповідають, що вийшла до них Марія чорна й сива. Відступили жінки. Як змогла вона за мить постаріти? Чаклунка, і годі. Пішли вони від гріха подалі.
Втрата коханого підірвала здоров’я Марії. Часто почала хворіти. Далі городу не ходила. У магазин посилала молодшу доньку.
А Наталка виросла гарною та жвавою. Випускні на носі, а в неї в голові лише танці. Одного вечора збиралася у клуб, та Марія розкричалася, не пустила. Сусіди чули, як вони з дочкою сильно сварилися.
Степанія бачила, як вискочила Наталка з хати,Здригнуло вікно від глухого стуку – немов матеріне серце, яке так і не заспокоїлось.
