Жіноча логіка
Вечір. Андрій повернувся з роботи виснаженим — переговори, проблеми, лише одна радість: завтра вихід.
— Хоч висплюся, тиждень був важкий, — буркнув він, лягаючи, а дружина лише хитренько усміхнулася.
Помітивши її погляд, Андрій проворчав:
— Оленко, дай вранці поспати, я ж тебе знаю…
Андрій і Ольга були одружені одинадцять років, їхньому сину Максимкові — дев’ять. Обидва працювали: вона — директор невеликої, але солідної фірми, він — на престижній роботі з гарною зарплатою.
Субота в їхньому домі завжди починалася з прибирання. За будь-якої погоди, у будь-яке свято. Якщо субота робоча — то у неділю. Ольга — патологічна чистюля. З одного боку, Андрія це влаштовувало, а з іншого — вона не давала нікому спокою у вихідні.
Коли заходила мова про це, Андрій завжди казав:
— Неряха з мене? Не те слово. Шкарпетки завжди на місці, одяг у кошик для білизни складаю. Але Ольга мала іншу думку.
Тієї суботи вона прокинулася, як завжди, але трохи забарилася у ліжку — вихідний, куди поспішати? Подумала про план дій.
— Добре, хай поспить годину, але не більше, інакше пролежить до обіду.
Андрій уві сні почув її голос:
— Вставай уже, снідати будемо, а потім прибирати. Усюди безлад.
— Оле-енько, ну дай поспати, тиждень був важкий, — простогнав він, розуміючи, що сон вже не вернеться.
Так починалася кожна їхня субота.
— Андрію, тобі ж самому приємніше спатиме в чистоті, — суворо відповіла дружина й пішла до сина.
— Максимку, це стосується й тебе. Снідай, а потім прибирання. Збери свої танки, інакше я сама їх складу.
Для хлопчика це було найстрашніше — коли мама сама торкалася його іграшок. Тоді з кімнати лунало:
— Мамо, нащо ти це зробила? Я ж мав там укріплення з військовими!
— А чому в тебе ковдра на підлозі? — питала Ольга.
— Це не ковдра, — зухвало відповідав Максимко, — це база для спецоперації.
— Збирай іграшки, — сердито говорила Ольга.
Тож кожну суботу чоловікові з сином діставалося від господині. Вони бурчали, але виконували.
— Мам, може, спочатку пограємось з татом, а потім приберемо? — запропонував син.
— Ні, спочатку прибираємо.
Ольга пішла на кухню, але звідти вже лунав її невдоволений голос:
— А ти чого кричиш? Я ж тобі нещодавно корм насипала!
Кіт Барсик терся об її ноги, тихо нявкаючи. Він був сірий, з блакитними очима й білими лапками — улюбленець родини.
Будинок у них був невеликий, але затишний. За тиждень накопилася пил, розкидані речі. Увечері після роботи нікому не хотілося займатися прибиранням.
Андрій підвівся. Сон уже не вернувся, та й їсти хотілося. У кухні Максимко з Ольгою вже снідали.
— Ого, дружино, коли встигла млинці спекти? — він підійшов і поцілував її у маківку.
— А ти думав, я, як деякі, лінюхую?
— Тату, сідай, поки гарячі! — скрикнув син.
Снідали вони близько дев’ятої.
— Отже, мої дорогі, снідаємо, прибираємо, а потім що? — з усмішкою спитала Ольга.
Андрій важко зітхнув:
— А потім у супермаркет за продуктами.
— От і молодець, — задоволено кивнула вона.
Так було завжди: спершу прибирання, потім закупівлі. Андрій не заперечував, але йому було шкода часу.
Тієї суботи навіть Максимко не сварився. Він сам зібрав розкиданий одяг, прибрав іграшки.
Коли в будинку стало чисто, Ольга з полегшенням зітхнула:
— Як же добре, коли порядок.
— Погоджуюсь, — відповів Андрій, ховаючи пилосос.
— Тепер відпочиваємо і їдемо за продуктами. Список вже гот
