Скринька з перснем
Ми з Яринкою дружили ще зі школи. Жили в одному будинку, у сусідніх під’їздах, вчилися в одному класі. Перші два роки його бабуся зустрічала нас після уроків. Мама Яринки працювала у зміну, а тато часто їздив у відрядження.
— Яриночко, ходімо до нас, обідом пригощу, — щодня запрошувала бабуся Олега.
Підходячи до дому, Яринка з хвилюванням чекала, чи не забуде бабуся запросити її на обід. Їй подобалися наваристий борщ, котлети з картоплею чи локшина з ковбаскою.
— Ти що, знову нічого не їла? Для кого я готую? Немов тебе вдома не годують, — лаялася мати, відчиняючи ввечері холодильник.
Яринка казала, що їсти самій нудно й зовсім не хочеться, що бабуся запросила, і вона не могла відмовити. Але з третього класу ми перейшли на другу зміну. Бабуся вже не кликала Яринку на обід, бо мама чекала її вдома. А потім взагалі перестала зустрічати нас після школи.
— Ще чого. Я що, маленький? Ніхто нікого не зустрічає, тільки мене. Соромно, — відповів Олег на питання Яринки, чому бабуся більше не приходить.
Яринка почала помічати, що Олег більше не чекає на неї у роздягальні — намагався втекти, поки вона одягалась. Або йшов із хлопцями, не звертаючи уваги на Яринку, що плелася позаду.
У школі Олег теж уникав її. Все через те, що хлопці кепкували, називаючи їх нареченими. Яринка дулась на Олега. Коли він просив списати домашнє, гордо відмовляла, піднявши підборіддя.
У старших класах більшість однокласників почали зустрічатися з дівчатами. Олег перестав соромитись Яринки. Вони знову йшли додому разом. Він часто забігав до неї, щоб списати завдання чи підготувати реферат.
Одного разу Яринка прийшла зі школи й застала маму в сльозах.
— Щось із татом? — злякалася вона.
— Сталось. Кинув нас. До іншої пішов. Щоб йому пусто було…
З того часу мама замкнулась у собі — плакала чи сиділа, втупившись у стіну. Вдома стало нестерпно. Яринці не хотілося повертатись. А в Олега захворіла бабуся. Вона все забувала, навіть поїсти. Йому доводилося пильнувати її до приходу батьків, щоб не пішла з дому, не залишила газ чи воду відкритими. Бачилися вони лише в школі.
Перед ЗНО всі тільки й говорили, куди вступатимуть. Яринка розуміла, що грошей у них з мамою немає, на бюджет університет не витягнути, тому пішла до коледжу. Олег вступив до інституту.
Тепер вони рідко бачилися — хіба випадково на вулиці. Спочатку перекидалися кількома словами. Потім лише віталися й розходились. Іноді Яринка бачила Олега з дівчиною. Він робив вигляд, що не помічає її.
Яринка ревнувала, злилася й ображалася. Олег їй подобУсе життя — це вибір, але коли вона тримала в руках ту саму скриньку з перснем, зрозуміла, що щастя завжди було поруч — просто треба було вчасно розпізнати його.
