Тайна, що розтрощила родину
У Дмитра тяжко захворіла сестра, яку він все життя вважав матір’ю.
— Дмитре, мені недовго лишилося, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розкажеш ані братові Юрі, ані сестрі Олені тієї таємниці, яку я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — рішуче відповів Дмитро, стискаючи її холодну руку. Він любив її, хоча вона завжди більше піклувалася про Юру й Олену.
— Дмитре… ми з тобою не мати й син… — тихо промовила вона.
Дмитро завмер, серце стиснулося від жаху. Що вона має на увазі?
— Юре, треба продати батьківський дім у цій глушині під Черніговом, — настоювала Олена. — Кому потрібна ця стара халупа? Нехай стоїть пусткою? Краще продати, поділимо гроші!
— Олено, дім не потребує витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? У тебе, у мене, у Дмитра буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Юрій.
— Не потребує? А комунальні послуги хто платить за цей «палац» з видом на занедбане поле? — Олена скривила губи в своїй звичній пихатій гримасі. — Чекати, поки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Олена працювала економісткою у місцевій фірмі. Її чоловік, Андрій, був водієм. Вона вважала, що зробила йому ласку, вийшовши за нього заміж. Свекруха ж мріяла, аби син кинув цю «гультяйку-вискочку, що шльондрається по ресторанах з подругами, а то й гірше». Життя Олени було повне сварень із свекрухою та спроб змусити чоловіка здобути освіту й «стати гідним». Андрій відмахувався, вважаючи це капризами, й не підозрював, що дружина вже придивляється до когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і пишався собою, не допускаючи думки, що Олена може мріяти про інше. Кохання до неї згасло, але вона вносила в його життя хоч якусь іскру.
Юрій же вважав себе найуспішнішим із трійця. Він працював у міськраді, швидко просувався службою й переїхав до Чернігова, де отримав службове помешкання. Жив із дружиною Ганною та двома дітьми — дванадцятирічним Іваном та шестирічною Софійкою. Зарплата була невеликою, розкошувати не виходило. Ганна намагалася відкрити ательє, але справу провалила й змирилася, що краще «триматися за синицю в руках». Юрій знав, що у Дмитра й Олени дітей нема, і потай сподівався, що батьківський дім дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.
У Юрія була ще одна родина — коханка Марта та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки з Ганною. Колись він обирав між ними, але після того, як Ганна завагітніла першою, зробив її офіційною дружиною. Ганна здогадувалася про Марту, та мовчала — йти їй було нікуди, власної оселі не було. Юрій користувався цим, вдаючи з себе взірцевого сім’янина.
— Дмитре, привіт, це Олена. Я говорила з Юрієм, він не хоче продавати свою частку. Підтримай мене! — Олена наздогнала брата, який був у черговій відрядці.
— Олено, ти знаєш, я не потребую грошей. Вирішуй з Юрієм, я прийму будь-яку вашу угоду, — відрізав Дмитро.
— Ти завжди уникаєш родинних справ! — спалахнула вона. — Я хочу розлучитися з Андрієм, почати нове життя. Мені потрібні гроші на житло. Чоловіки не побіжать за тридцятип’ятирічною без власної оселі! А в Андрія житло — єдина перевага.
— Знаю твої плани, але не схвалюю. Боюся, без Андрія ти цілком загубишся. Пам’ятаєш, як я витягував тебе з халепи? — нагадав Дмитро.
У Дмитра, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Юрія й залишити дім, але розмова із сестрою все змінила.
— Юрію, Олена хоче продати свою частку. У тебе з грошима нормально. Давай я подарю тобі свою частку, а ти викупиш у Олени її частину? Дім буде твій, усі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — відрубав Юрій. — Олена запросить повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частку даруй, не відмовлюсь. Ти ж у нас багатій!
Різниця у п’ять років не заважала Юрію заздрити Дмитра. Він злився на його успіхи, будував дрібні пастки. Олена теж дратувала Юрія, але вони тримали тендітний нейтралітет. Дмитро ж виводив їх із себе своєю рівновагою. Олена приховувала неприязнь лестощами, а Юрій відверто хамив.
Дмитро згадував слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Дмитре, мені недовго лишилося. Пообіцяй, що не розкажеш Юрію й Олені таємниці, яку я відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, змучена хворобою й горем після смерті чоловіка, якого любила понад усе. Серце підДмитро дивився на зруйнований дім, і в його душі прокинулася тиха радість від свободи, яку він нарешті відчув.
