Тайна, що розколола родину
У Дмитра важко захворіла сестра, яку він усе життя вважав матір’ю.
— Дмитре, мені залишилося недовго, — прошепотіла жінка, її голос тремтів від слабкості. — Пообіцяй, що не розкажеш ні братові Олегові, ні сестрі Ганні тієї таємниці, що я тобі відкрию. І зробиш усе, щоб зберегти мир у родині після мого відходу…
— Обіцяю, — твердо відповів Дмитро, стискаючи її холодну руку. Він любив її, попри те, що вона завжди більше уваги приділяла Олегові та Ганні.
— Дмитре… ми з тобою не мати й син… — тихо промовила вона.
Дмитро занімів, серце стиснулось від жаху. Що вона має на увазі?
— Олеже, треба продати батьківський дім у цій глушині під Житомиром, — наполягала Ганна. — Кому потрібна ця стара халупа? Нехай стоїть порожня? Краще продати, поділимо гроші!
— Ганно, дім не вимагає витрат. Життя непередбачуване, раптом знадобиться? У тебе, у мене, у Дмитра буде куди повернутися, якщо що, — заперечував Олег.
— Не вимагає? А комунальні хто платить за цей «палац» з видом на покинуте поле? — Ганна скривила губи у своїй звичній пихатій усмішці. — Чекати, доки ми постаріємо? Я хочу жити зараз!
Ганна працювала економістом у місцевій фірмі. Її чоловік, Василь, був водієм. Вона вважала, що зробила йому послугу, вийшовши за нього. Свекруха ж мріяла, аби син покинув цю «гультяйку-вискочку, що шляється по кафе з подружками, а то й по гіршому». Життя Ганни було повне сварень із свекрухою та спроб змусити чоловіка дістати освіту й «стати гідною людиною». Василь відмахувався, вважаючи це примхами, і не підозрював, що дружина вже виглядає когось «перспективнішого». Він думав, що мати просто ревнує, і гордився собою, не допускаючи думки, що Ганна може мріяти про інше. Кохання до неї згасло, але вона вносила в його життя хоч якусь іскру.
Олег же вважав себе найуспішнішим із трьох. Він працював у міській раді, швидко просувався по службі та переїхав до Житомира, де отримав службове житло. Жив із дружиною Оленою та двома дітьми — дванадцятирічним Тарасиком і шестирічною Софійкою. Зарплата була скромною, розкошувати не виходило. Олена намагалася відкрити ательє, але справа прогорила, і вона змирилася, що краще «триматися за синицю в руках». Олег знав, що в Дмитра й Ганни дітей не було, і таємно сподівався, що батьківський дім дістанеться його дітям. Він не ділився цими думками, але вони гріли його.
У Олега була ще одна родина — коханка Ірина та двоє синів від неї. Він жив із нею майже стільки ж, скільки з Оленою. Колись він обирав між ними, але після того як Олена завагітніла першою, зробив її офіційною дружиною. Олена здогадувалася про Ірину, але мовчала — йти їй було нікуди, власного житла не було. Олег користувався цим, прикидаючись взірцевим сім’янином.
— Дмитре, привіт, це Ганна. Я говорила з Олегом, він не хоче продавати свою частину. Підтримай мене! — Ганна додзвонилася до брата, який був у черговому відрядженні.
— Ганно, ти знаєш, я не потребую грошей. Вирішуй із Олегом, я приймаю будь-яку вашу угоду, — різко відповів Дмитро.
— Ти завжди уникаєш родинних справ! — спалахнула вона. — Я хочу розлучитися з Василем, почати нове життя. Мені потрібні гроші на квартиру. Чоловіки не побіжуть за тридцятип’ятирічною без власного житла! А в Васюті житло — єдина перевага.
— Знаю твої плани, але не підтримаю. Боюся, без Василя ти зовсім загубишся. Пам’ятаєш, як я тебе витягував із халеп? — нагадав Дмитро.
У Дмитра, старшого, справи йшли добре. Він хотів підтримати Олега й залишити дім, але розмова із сестрою все змінила.
— Олеже, Ганна хоче продати свою частину. У тебе з грошима нормально. Давай я подарю тобі свою частину, а ти викупиш у Ганни її? Дім буде твій, всі задоволені, — запропонував він.
— Ти за кого мене тримаєш? — огризнувся Олег. — Ганна запросить повну вартість! Якщо вже зовсім притисне, викуплю за копійки. А твою частину даруй, не відмовлюся. Ти ж у нас багатій!
Різниця у п’ять років не заважала Олегові заздрити Дмитрові. Він злився на його успіхи, будував дрібні пастки. Ганна теж дратувала Олега, але вони тримали тендітний нейтралітет. Дмитро ж виводив їх із себе своєю рівновагою. Ганна прикривала неприязнь лестощами, а Олег відверто хамив.
Дмитро згадав слова сестри, яку вважав матір’ю:
— Дмитре, мені недовго залишилося. Пообіцяй, що не розкажеш Олегові й Ганні таємниці, яку я тобі відкрию, і збережеш мир у родині.
Вона була слабка, виснажена хворобою та горем після смерті чоловіка, якогоДмитро глянув у вікно, де старий будинок, тепер лише тінь колишнього, стояв немов привид його минулого, і зрозумів, що ніколи не знайде спокою, поки не знайде ту жінку, що втратила його колись.
