Таємницю з собою не забрала
Після закінчення педагогічного інституту Марічка повернулася до рідного міста — хотілося викладати в колишній школі. Ще вчителькою бути, усі знали: від першого класу мріяла.
— Наша Марійка вперта, як той буряк у борщі, — казали про неї однокласники.
До школи увійшла жвава дівчина, прямим кроком до кабінету директорки:
— Доброго дня, Ганно Іванівно.
Та підняла голову, глянула поверх окулярів: — Ой, та це ж Марічка Бойко?!
— Я сама, власною персоною. Обецяла ж повернутися.
Так Марічка стала вчителькою історії. Спочатку старшокласники випробовували її терпіння, але згодом почали поважати.
Незабаром познайомилась з Остапом — інженером з місцевого заводу. Одружилися. Ще заручинами Остап запевнив:
— Дітей заводити не будемо поки. Ось станемо на ноги, тоді й подумуємо.
— Добре, але довго не тягнемо.
Так і жили. Аж поки «добрі люди» не нашептали Марічці, що Остап крутить роман із колегою. Вона йому повірила — бо ж парубок гарний був, жартівник.
У домі — скандал. Остап зізнався, божився, що більше не повторить. Марічка образилася, але згодом пробачила. Здавалося, забула.
Через рік вона оголосила:
— У нас буде дитина. Народжу, навіть якщо ти проти.
— Я не проти, — одразу згодився Остап.
Народилася донечка Олеся. Раділи обидва. Остап став ідеальним батьком — ні на кого більше не дивився.
Роки минали. Олеся виросла гарною, розумною дівчиною. Вступила до політеху. Одного разу оголосила:
— Після диплома одружуся з Тарасом.
Та радість затьмарила хвороба Марічки. Обстеження, лікарні… Вона слабшала на очах.
Олеся з Тарасом відклали весілля.
Марічка пішла з цього світу. Остап конав від провини: «Якби ж не той мій гріх…»
Після похорону Олеся розбирала речі матері й знайшла листа.
Він перевернув її світ.
Марічка розкрила таємницю: Остап — не її рідний батько. Коли дізналася про його зраду, помстилася — зійшлася з учителем географії, що приїхав із Чернігова у відрядження. Народила доньку. Вирішила дати їй ім’я справжнього батька — Олеся. Але нікому не сказала.
«Доню, ти маєш знати правду», — писала Марічка.
Олеся читала й не вірила. Її серце розривалося.
Вона пішла до Остапа.
— Тату… я знаю.
Він зблід.
— Я любив твою матір. І тебе люблю, як рідну.
Они обійнялися й плакали.
Олеся зрозуміла: її батько — Остап. Іншого їй не треба.
Через рік вона вийшла за Тараса. Народився син. Остап став дідусем — щасливим, немов зняли з нього тягар.
А таємниця… Таємницю Марічка забрала з собою. Але не цілком.
Бо правда, як та весняна вода, знайшла свій шлях.
