– Ти чув, що та дивна тітка з першого поверху справжнє чудовисько? Ярослав, ніби нічого не чули, клювнув шоколадний батончик. Матвій завжди дивувався, як друзі можуть безупинно жувати, не зважаючи ні на що. Ярослав поглинає цукерки на уроках, під час перемін і після школи. Якось під час контрольної з математики він шурхотів цукеркою, і вчителька, звісно, дала йому погану оцінку.
Матвій відразу забув про свій батончик і, глянувши на Ярослава, запитав:
– Що ти маєш на увазі? Яке ще чудовисько?
– Справжнє! У неї замість волосся зміїна луска, а вночі вона пожирає дітей! Ти ж чув, що в нашому місті хлопці зникають?
Матвій почув у новинах про двох десятирічних хлопців, яких вже тиждень шукають, але Ярослав продовжував вигадувати. Шести класник, а вже вірить у такі казки!
Хоча це був всього лиш шум, Матвій не міг викинути слова друга з голови. Спустившись на свій сьомий поверх (Ярослав жив на дев’ятому), він не міг зосередитися на домашньому завданні і все думав про ту сусідку.
Вона справді поводилася дивно: виходила зі своєї квартири на першому поверсі лише ввечері чи під дощем, завжди в темному плащі з капюшоном, що закривало обличчя. Жоден з мешканців не знав її імені, віку чи справи, а вікна завжди були завішені темними шторами. Якщо хтось проходив під’їздом, вона мовчки обминала його, опустивши голову. Ніхто й не чув, щоб вона щось говорила.
Навіть бабусі з під’їзду нічого про неї не знали, називаючи її «дивакою» і «нелюдською». Ось як одного разу Матвій почув їхню розмову:
– Я йду до крамниці, повертаюсь з важкими пакетами, а ця дивак з квартири виходить, притискається до стіни і лише очима моргає з-під капюшона. Ні «привіт», ні «досвидання»!
– Так, вона якась ненормальна, ніби боїться людей, як від чуми! Я бачу, як о 23:00 вона виходить з під’їзду, немов тінь. Куди вона йде вночі? А вдень сидить вдома.
– Що з нею робити? Вона і є нелюдська!
День почався погано. На уроці історії вчителька покликала Матвія до дошки, і той замилку розповідав про Ярослава Мудрого, намагаючись виглядати розумним, та отримав «двійку». Прикольно, правда? Ще й Жорсткий Колтунов підкрався до Ярослава на переміні, назвавши його «Ярославом Пихатим». Його приятелі Толя і Жорік підхопили образу, вирвали у Ярослава круасан і почали кидати його один одному.
– Віддай круасан! вигукнув Матвій, розуміючи, куди це веде. Але залишити друга в біді він не міг. Він завжди захищав Ярослава, коли той був ображений, а це траплялося часто.
Колтунов підкрутив до нього усміхнену морду:
– Ох, Тонкий заступився за Товстого!
У школі їх називали «Товстий і Тонкий». Друзі сиділи за однією партою, ходили разом до школи і з неї. Матвій був худим, виглядав молодшим за своє віком, а біля повного Ярослава здавався крихіткою.
Матвій спробував схопити круасан у Колтунова, майже успішно, та впав і задурив глобус, що стояв на вчительському столі. Глобус лопнув, розтрощився, і одна його частина тріснула. Того ж моменту до класу зайшла географиня.
Глобус, звичайно, не сильно постраждав, та вчителька після уроку сказала:
– Матвій, залишайся.
Хлопець підходив до столу, не дивлячись в очі вчительці. Вона підняла погляд:
– Матвій, що ти робиш? Ти ж розумний хлопець
Вона робила довгу паузу, а Матвій уже хотів сховатися під партою, думаючи, що його зараз кличуть до директора чи будуть дзвонити мамі. А вже й так було з трійкою
На щастя, вчителька не викликала батьків, а лише попросила допомогти після уроків з підручниками.
– Добре, Наталія Костянтинівна, зітхнув Матвій, розглядаючи свої кросівки.
Тож хоча б батьків не викликали, настрій залишився зіпсованим. Ярослава після школи повели до лікаря, і він не міг залишитися, щоб поділитися «несправедливим» покаранням.
Після уроків хлопці шумно кинулись за верхнім одягом, а Матвій, з сумом спостерігаючи за метушнею в роздягальні, потрапив у кабінет географині. Вона змусила його переносити підручники з бібліотеки і прибирати клас. Усе зайняло понад дві години, і коли він вийшов зі школи, вже нависла волога сутінкова прохолода.
Додому Матвій йшов неохоче, розмірковуючи про те, як несправедливо йому довелося. Дощ капав, ніби хотів сховатися під капюшон.
Чому ж життя таке жорстоке? Він захистив друга, а в підсумку опинився останнім. Колтунова ніхто не покарав, хоча він і винен у всьому! Дощ був такий же нудний, як і холодна сніжна вулиця, яку пишуть у листах «зимовою казкою».
Думками він не помічав, як зайшов у знайомий маршрут через парк. Тепер він був сам, як зламаний глобус у порожньому кабінеті. Дивлячись навкруги, він помітив, що дерева торкаються безкольорового неба голими гілками, а по боках чорні кущі.
«А що, якщо хтось ховається в цих кущах і чекає жертви?», подумав він, згадуючи ту дивну сусідку з першого поверху. Може, вона саме шукає одинак, які заблукали, і її очі блищать, як зміїні зіниці?
Хвиля холодного тремтіння пройшла по його тілу, і не вітром, а чимось іншим. Він обернувся і побачив темну фігуру в капюшоні, що йшла за ним.
– Гей, хлопче, стоп! крикнув чоловік. Голос був гучний, та це не полегшувало справу. Матвій знав, що з незнайомцями розмовляти не варто, особливо в темному парку.
Рюкзак, як важкий камінь, тягнув його вниз, вдаряючи спину. Чому школярі мусять таскати такі тяжкі підручники?!
Кроки наздоганяли, гравій скрипів під ногами. Він вже чув важке дихання позаду.
Раптом щось силою вирвало його назад, майже збивши з ног. Рюкзак зацепився.
Матвій обернувся і зустрів вічі чоловіка, що тримав його за ремінь рюкзака.
– Чому ти біжиш? Я просто хотів поговорити, сказав незнайомець, посміхаючись іхньо.
Матвій не зміг зібрати сміливість, у роті сухо, голос змерз. Він помітив, що інша рука чоловіка схована за спиною.
Що це? Ніж? Пістолет?
Навколо не було ні душі, і вуличне освітлення залишалося вимкненим. Дощ продовжував монотонно барабанити по лавкам. Хоча би хтось із собакувальників пройшов
Але нікого не було. У темряві парку чоловік вийняв з-за спини рвану, смердучу ганчірку і простяг її до обличчя. Запах був різким, як миючий засіб для вікон, і Матвій відразу знепритомнів.
Тоді, ніби кіт, з кущів вискочила інша фігурка в капюшоні і кинулася на чоловіка. Він відпустив ремінь, і наш хлопець відступив. Паралізуючий страх закріпив його ноги в землю.
Звідкито зявилася ще одна темна тінь молодша і худіша за ворога. Вони сплуталися в боротьбі, доки перший не закричав, голос його розірвався з вітром, і Матвій відчув, як кістки струшуються.
Тоді послышалось дивне шипіння, подібне до того, як дідусь жував хурму. Світло вуличних ліхтарів зявилося, відтінюючи алей жовтуватим блиском. Менша фігура схилилася над ворогом, притиснувши його до шиї. Під капюшоном зявилися довгі темні волосини це була жінка.
Не може бути… майже не встиг сказати Матвій, коли звук затих, а жінка, все ще в капюшоні, піднялася і подивилася прямо на нього.
Це була та сама сусідка з першого поверху, яку він бачив кілька разів: бліда, худенька, в постійному темному плащі. Тепер її обличчя було вкрите кровю, а з рота визирали два довгі клятки.
Вона, ніби нічого не помітила, витерла рот рукавом, мов би це була сметана, а не людська кров. Одразу ж вона сховалась у кущах, залишивши позаду тіло чоловіка, його шию вкрило темною плямою, а ганчірка лежала непомітно.
Через кілька секунд Матвій зібрався з духом і вибіг з парку, бігаючи, ніби куля, і влетів у свою квартиру, піджавшися до дверей, щоб вдихнути. На щастя, вдома нікого не було батьки ще спали. Якби їх розбудити, їм би важко було повірити.
Він вирішив нічого не казати ні Ярославу, ні іншим. Те, що сталося в парку, було надто дивним. Чи правда Ярослав мав на увазі чудовисько? Можливо, без луски на голові, а без кляток вона просто полюбляла дорослих.
Отже, вампіри існують? Але це чудовисько спасло Матвія від людини, а не навпаки, як у фільмах.
Матвій був переконаний, що нікому не повірять. Батьки списали б це на дитячу фантазію, а Ярослав сумніватиметься, чи дійсно вампір врятував його.
Відтоді він проводив увесь вільний час перед телевізором, бо боявся пропустити новини про тіло, знайдене в парку.
Але новини нічого не повідомляли. Через три дні ввечері згадали, що двох зниклих хлопців знайшли в будинку вбитого чоловіка. Виявилося, що він жив у приватному будинку і тримав їх у підвалі. Жодного слова про те, як він загинув.
Можливо, не хотіли шокувати людей думка про голодного вампіра в місті лякала б більше, ніж новина про зниклі діти.
Матвій зрозумів, що далі новини нічого не скажуть, і залишив слідкування. Згодом він навіть забув про все це, адже буденні справи, підготовка до новорічних канікул і шкільна рутина поглинули його думки.
А в кінець грудня випав сніг. Матвій і Ярослав поверталися з шахової секції, коли з підїзду послизнула та сама жінка.
Ярослав, захоплений розповіддю про успішну шахову партію, зовсім не помітив її. За місяць друг знову підняв дух: лікар порадив скоротити солодке, він схуд і навіть Колтунов перестав його дражнити.
Матвій крадучись спостерігав за сусідкоювампірою. Коли вона зблизилася, кинувши на нього швидкий погляд із під капюшона, він згадав її окровавлене обличчя, клятки і спалахувальні зениці. Тепер вона була просто бліда жінка без кляток, а її губи, наче розтягнута посмішка, лише підкреслювали холод.
– О, це ж та «нелюдська» з першого поверху! вигукнув Ярослав, нарешті відволікшись.
– Так, саме вона
– Сьогодні навіть привітна, не сховалась! Мабуть, голодна, підхопив його друг.
Матвій нічого не відповів, а перед входом у підїзд ще раз поглянув на темну фігуру, що повільно розтоптала сніжинки під своїми кроками
***
Ксенія сьогодні встала ранком сніг валився, немов стіна, і можна було не боятися сонячного світла чи допитливих поглядів. Вона могла ховати клятки будь-коли, а бліда шкіра та жовте мерехтіння зіниць привертали зайву увагу.
Хоча Ксенія вже кілька десятиліть живе на строгій «дієті» крові найжорстокіших злодіїв, постійна присутність людей залишалась випробуванням.
Не могла жити в глухих селах тільки в міських центрах можна знайти достатньо «їжі». Тут живуть вбивці, насильники і потвори, які полюють на беззахисних дітей, саме таких, як той, кого вона поласувала минулого місяця. Ксенія точно відчувала їх за характерним кислим запахом, якийКсенія тихо зникла в мороці, залишивши після себе лише холодний подих, що розвіяв сніжну тишу.
Тайни Нелюдимки: Загадкові Сили та Несподівані Відкриття
