Давно це було, майже чверть століття тому, коли я влаштувався у власному будинку на околиці славного міста Черкаси. Тоді ж і сусід мій, пан Олексій Коваленко, заходився споруджувати свою оселюпочав будувати, якраз коли я вже закінчував стіни і починав оздоблення всередині.
Жили ми поруч, зналися непогано, часом спілкувалися, ходили одне до одного в гості на чай чи на свята. Але справжньої дружби між нами не виниклотак, добросусідство й взаємна повага.
Однієї суворої зими я змушена була пожити з донькою Ярославою у Києві, бо здоровя підвело, й самотужки з господарством справитись було несила. А щойно весна тепла прийшла й сніги розтанули зовсім, я задумала нарешті повернутися додому.
Повернулася я десь у кінці квітня, коли все навколо зеленіло. Хоч і хвилювалась, із хатою виявилося все гаразд. Прийнялася раз за роботою: на передньому подвірї обкопала землю, впорядкувала клумби й майданчик для відпочинку.
Було в мене дві невеликі теплиці. Засадила там огірки й перець, а третю теплицю відвела під помідори. На греядках висадила полуницю, моркву, цибулю й кріп. Уздовж старої деревяної огорожі, що межувала з сусідською ділянкою, росли кущі смородини та аґрусу.
Ця праця, як усе у селі, ніколи не залишалася непоміченою. На жаль, я знову захворіладонька відвезла мене до міста, а літо я провела в одному санаторії на курорті під Трускавцемлікувалася, набиралася сил.
Лиш у вересні, коли стали прохолодні вечори, я змогла повернутись додому до своєї оселі. Тільки-но підійшла до саду, як помітила: наш старий паркан між ділянками потрощений, так, що крізь пролом можна було прямісінько пройти на город.
Неважко було здогадатисясусід пан Олексій активно користувався моїми теплицями й грядками. Не зателефонував, не спитав дозволу, хоча мій номер був у нього.
Звісно, це мені не сподобалося. Пішла до сусіда, питаю, чому ж наш паркан так зруйнований. А він зізнався, мовляв, так йому зручніше ходити через мій городі ближче, і легше до теплиць.
Я висловила своє незадоволення, а він лише спокійно підтакнув. Сказала йому: не люблю, коли без дозволу ходять по моєму господарству. Окрім того, попросила, щоб сам полагодив ту частину огорожі як слід. І заодно мовила: добре було б, якби він частину зібраного врожаю розділив зі мною.
Насправді, мені вже не так потрібна була та городинабільше хотіла нагадати сусідові про ввічливість й добросусідську ладність. Нехай це стане йому гарним уроком, що запамятається на все життя.
