Так склалося, що його виховувала бабуся, хоча мати була жива.
Так сталося, що Стаса вирощувала бабуся, хоч його мати ще була живою. Треба сказати, що мати була чудовою гарною та доброю. Але вона працювала співачкою у філармонії, тому вдома бувала рідко. Через часті відїзди вона навіть розійшлася з чоловіком, батьком хлопця. Тому про Стаса дбала лише бабуся.
Сколько себе памятає, Стас, повертаючись додому до свого багатоповерхівка, завжди піднімав голову догори і на четвертому поверсі на вікні бачив улюблений силует бабусі, яка нетерпляче чекала його повернення. І коли бабуся провожала його кудись, вона завжди махала йому у вікно, а він обовязково відповідав тим самим.
Але коли Стасу виповнилося двадцять пять, бабусі не стало. Тепер, повертаючись додому і не бачачи у вікні її рідного обличчя, хлопець відчував невимовну тугу й самотність. Навіть коли мати була вдома, Стас почувався самотнім. Вони з нею давно не розмовляли відверто, не мали спільних тем чи інтересів. Вони навіть побутових питань не вирішували разом, ніби були чужими.
Через кілька місяців після смерті бабусі Стас раптом вирішив поїхати до іншого міста. Тим більше, що його спеціальність була дуже затребувана IT-фахівців на роботу шукали всюди. В інтернеті він знайшов гарну компанію, яка обіцяла високу зарплату і оплачувала оренду. Мати лише зраділа. Адже син уже дорослий і має сам шукати свого шляху, далеко від неї.
З дому він узяв лише улюблений бабусин кухоль на спогади та трохи одягу на перший час. Вийшовши з дорожнім рюкзаком на плечі, Стас востаннє подивився на кухонне вікно, але нікого там не побачив. Мати навіть не підійшла до вікна, щоб помахати синові на прощання. Таксі швидко довезло його до вокзалу, і незабаром він лежав на верхній полиці плацкартного вагона.
Наступного ранку потяг прибув до станції точно за розкладом. Стас знайшов офіс, де мав працювати, зареєструвався і пішов шукати квартиру за попередньо знайденими в інтернеті адресами. Пересуваючись незнайомим містом з навігацією у телефоні, він раптом помітив один багатоповерховик. Здавалося, він дуже схожий на його дім. Всі ці хрущовки на один кшталт, але Стасу здалося, що у цьому будинку було щось особливе. Мабуть, тому, що віконні рами були пофарбовані такою самою дивною блакитною фарбою.
Стас ненавмисно зійшов з маршруту і повільно підійшов до цього будинку. Він хотів просто постояти поряд і згадати бабусю. Наблизившись, автоматично підняв голову, подивився на вікно, за яким мала бути його кухня, і раптом завмер У нього навіть голова закрутилася від такого видовища. На четвертому поверсі, за кухонним вікном, він побачив силует своєї бабусі. Він миттєво впізнав її, і серце ледь не вискочило з грудей.
Стас був тверезим і розумів, що це неможливо. Тому швидко заплющив очі, обернувся і повільно пішов геть. Розум казав йому, що там за вікном стоїть зовсім інша бабуся, але серце чомусь гуло: «Стій! Та ж це вона!» І він послухав серце, зупинився, обернувся і знову підвів очі догори.
Бабуся все ще стояла біля вікна. Стас не витримав. З рюкзаком на плечі він кинувся до будинку, на четвертий поверх. І тут, як у його будинку, була зламана замкова щеколда, тому він стрімко піднявся на свій поверх і натиснув дзвінок. Двері відчинила сонна дівчина у халаті, яка здивовано подивилася на незнайомого гостя і невдоволено спитала:
Вам що треба?
Мені? збентежився Стас. Мені бабусю
Бабусю? здивовано перепитала дівчина. Потім раптом усміхнулася і крикнула глибше в квартиру: Мамо! До тебе прийшли!
Поки мати підійшла, дівчина цікаво оглядала цього дивного хлопця. А Стасу вже не тільки крутилася голова здавалося, серце ось-ось зупиниться.
Хто мене кличе? у дверях зявилася така сама сонна жінка років пятдесяти в халаті.
Мамо, уяви, знову усміхнулася дівчина. Він тебе на
