Артем, нам треба серйозно поговорити.
Оксана нервово розгладжує скатертину на кухонному столі, зосереджено перебираючи пальцями. Вона вдає спокійну, хоча всередині все стискається від тривоги. Артем навпроти, занурений у смартфон, шалено клацає по екрану демонстрація байдужості, якою він володіє досконало.
Сину Я хочу пояснити тобі дещо важливе.
Жодної реакції. Лише характерне клацання по екрані.
Оксана глибоко вдихає, збираючи сили сказати те, що відкладала вже довго.
Коли ми з твоїм татом розлучилися минуло пів року, перш ніж я познайомила тебе з Станіславом. Я не поспішала, розумієш? Хотіла переконатися, що все серйозно.
Пальці Артема завмирають. Він повільно піднімає очі, у погляді блимає роздратування й болісний протест.
Серйозно? видав він крізь стиснуті зуби. Ти вважаєш, що з цим чужим чоловіком у тебе щось справжнє? Та він і близько не дотягує до тата! Тато все одно найкращий!
Спогад про першу зустріч зявляється перед очима Артема з гострою ясністю: високий незнайомець у дверях, мамина натягнута усмішка, запах невідомого парфуму в коридорі. Вторгнення, нахабне зайняття тихого місця батька.
Він не чужий, лагідно каже Оксана. Він мій чоловік.
Твій! Артем зі злістю кидає телефон на стіл. А для мене він ніхто! Мій тато ось хто мені близький. А цей
Він не договорює, але презирство чується в кожному слові.
Станіслав старався щиро. Стільки сил Вечорами пропадав у гаражі, ремонтував почавлений велосипед Артема. Руки у мастилі, лоб у поту, а губи тримають вперту усмішку людини, що не здаватиметься.
Подивись, виправив раму, казав він, витираючи руки ганчіркою. Завтра покатаєшся?
Мовчання. Крижане, непробивне мовчання.
По вечорах Станіслав сідав поруч за письмовий стіл, терпляче пояснював фізику чи алгебру:
Дивись, якщо перенести «ікс» сюди
Я зрозумів, перебивав Артем, хоча було видно не зрозумів. Лише аби відчепились.
Щоранку на кухні пахне свіжими млинцями з медом найулюбленіша страва хлопця. Станіслав акуратно викладає їх гіркою й ставить перед пасинком.
Тато робив тонші, бурмоче Артем, майже не торкаючись страви. І мед тато купував не такий, справжній, а цей гірше.
Усі прояви турботи розбиваються об стіну холодної відстороненості. Артем ніби навмисно збирає причини для колючих порівнянь:
Тато ніколи не кричав.
Тато завжди знав, що я люблю.
Тато все робив правильно.
Весілля Оксани й Станіслава зруйнувало хитке перемиря. Артем сприйняв реєстрацію шлюбу як справжню зраду. Дім перетворився на мінне поле ранок починався з натягнутого мовчання, вечір завершувався грюканням дверима.
Непомітно для себе Артем став майстром слідкування: фіксує кожну помилку Станіслава як досвідчений детектив. Занотував різке слово за вечерею, запамятав роздратований подих над домашнім завданням, вклав у скарбницю образ втомлене «не зараз» після роботи.
Тату, він знову накричав на мене, тихо каже Артем у телефоні, зачинившись в своїй кімнаті.
Справді? Андрій на тому кінці вдає співчуття. Бідолашний мій хлопчик. Памятаєш, як ми щосуботи у парк ходили?
Памятаю
Оце була сімя, а не те, що зараз.
Андрій майстерно підсилює розповіді сина, перетворює побутові дрібниці у драму. Малює картину минулого, де сонце світило яскравіше, трава була зеленішою, тато бездоганним.
Станіслав почувається зайвим у власній оселі. Кожен погляд Артема кричить: ти тут лишній. Ти ніколи не станеш своїм.
Утома наростає та давить. Все ламається, коли на черговій вечері Артем вибухає:
Ти не маєш права мене виховувати! Ти мені ніхто! Чуєш?! Ніхто!
Оксана завмирає з виделкою в руці. Усередині щось рветься. Син дивиться на Станіслава з такою ненавистю, що здається повітря згущується.
Мій тато у всьому кращий. А ти просто Тато каже, що ти все зіпсував! З ним мені було б краще!
Досить, тихо каже Оксана. Досить.
Наступного ранку вона набирає номер Андрія. Пальці тремтять, але голос чіткий.
Андрій, починає вона, якщо ти вважаєш себе кращим батьком, забери Артема. Назавжди. Я не буду заперечувати, навіть готова сплачувати аліменти.
У телефоні тиша затягується.
Ну знаєш, зараз таке мямлить Андрій. Робота, у відрядження їжджу Я б із задоволенням, але
Він довго вагається, переминається, шурхотить паперами.
Оксано, ну У мене зараз непросто однокімнатна квартира, ще ремонт почав. І графік роботи, ти ж знаєш нерегулярний.
Оксана мовчки слухає, як він потопає у виправданнях.
І, взагалі, Христина моя дівчина ще не готова до дитини вдома. Ми ж тільки нещодавно разом живемо, притираємось
Жалюгідна мова чоловіка, який кожного вечора підливає синові масла у вогонь, а тепер ремонт, квартира, Христина не готова.
Я все зрозуміла, Андрій, тихо каже Оксана.
Вона відключає дзвінок, не чекаючи відповіді.
Ввечері Оксана кличе сина у вітальню. Артем сідає в крісло, дивиться з викликом, але мамин поважний погляд змушує його замовкнути.
Я сьогодні говорила з твоїм татом.
Хлопець насторожується, напружено нахиляється вперед.
І що він сказав?
Оксана сідає поряд.
Він не готовий тебе забрати. Ні зараз, ні колись. У нього нове життя, нова жінка і для тебе там місця немає.
Не віру! Ти все брешеш! зривається Артем. Тато мене любить! Сам казав
Казати легко, спокійно говорить Оксана. А коли я сказала взяти тебе до себе, він згадав про ремонт і квартиру.
Артем мовчить, не знаходячи слів.
Тепер слухай уважно. Оксана нахиляється. Більше порівнянь не буде. Жодних шпіонських ігор, докладів татові, хамства Станіславу. Або ми сім’я, всі разом. Або ти йдеш до тата, який тебе не хоче. Я змушу його, якщо доведеться. І ти усе побачиш сам.
Артем сидить струнко, у широко відкритих очах страх і розуміння.
Мам
Я не жартую, каже Оксана серйозно, без усмішки. Я люблю тебе понад усе, та не дозволю руйнувати моє життя. Ти поводишся жахливо. Я довго терпіла. Але цього достатньо. Вибирай.
Артем мовчить. Простий поділ добрий тато, поганий новий чоловік раптом розсипається. Тато не хоче забирати. Тато обирає Христину і ремонт. Тато просто використовує його, щоб нашкодити мамі?
Розуміння болісно приходить поступово. Всі ці дзвінки, співчутливе цокання, питання «а що він ще зробив?» не турбота. Це зброя. Андрій збирав матеріал для власної помсти, а Артем старанно її підносив.
Хлопець ковтає гіркоту.
А Станіслав? Той, кого він мучив місяцями? Який випрямляв раму велосипеда, поки Артем із демонстрацією проходив повз? Який щоранку встав раніше, щоб приготувати млинці? Який залишався, не здавався, незважаючи ні на що
Зміни даються нелегко. Перші тижні Артем ховається у своїй кімнаті, уникає зустрічей із Станіславом. Надто соромно визнавати свою дитячість. Кожного разу, бачачи вітчима, пригадує власні слова «ти мені ніхто» і мріє щезнути.
Всі ходять на пальцях, розмовляють обережно, круглими фразами. Дім нагадує реанімацію, де пацієнт балансує між життям і забуттям.
Першим кроком стала задача з фізики. Артем просидів над нею дві години, вигриз олівець і раптом зібрався з духом:
Станіслав імя ледве проходить крізь горло. Можеш допомогти? Я тут із векторами зовсім заплутався.
Вітчим відривається від ноутбука. В очах ні здивування, ні тріумфу. Просто тиха готовність допомогти.
Давай розберемося.
За місяць вони разом їдуть на річку рибалити. Сидять на березі, дивляться на поплавки, а Артем несподівано розповідає про школу, друзів, про дівчат з паралелі, які йому подобаються. Без упереджень, без порівнянь. Просто по-людськи.
Станіслав слухає, киває, іноді додає щось своє. Артем розуміє: ось вона справжня сімя. Не в гучних зізнаннях, не в ідеалізованих спогадах. А у спокійних ранках, у терпінні, у бажанні не залишати, хоч би що трапилось.
Хлопець зробив правильний вибір.
