Ти, тату, більше до нас не заходь! Бо як тільки ти йдеш, мама одразу береться рюмсати. І рюмсає аж до самого ранку.
Я вже й засну, і вдруге прокинуся, й геть засну, а вона все сльози ллє, як із відра. Я якось питаю: «Мамо, ти що плачеш через тата?..»
А вона мені: «Ні, дочко, не плачу. Просто шморгаю носом, бо нежить». Але ж я вже доросла цілих шість років! Знаю, що від нежиті голос не трясеться.
Тато Олії сидів з донькою за столиком у «Кавярня на Подолі». Ложечкою помішував каву в мініатюрній білій філіжанці, а вона вже, здається, давно холодна.
А донька до свого морозива навіть не доторкнулася, хоч перед нею справжній кулінарний шедевр: три різнокольорові кульки, зверху листочок мяти й ягода вишні, а все щедро полито шоколадом.
Більшість шестиpічних дівчаток і хвилини не протрималися б одразу б до морозива. Але тільки не Олія, бо вона ще минулої пятниці вирішила поговорити з татом по-дорослому.
Тато мовчав, крутнув ложечкою, а тоді задумливо каже:
То що ж нам із тобою робити, доню? Не бачитися зовсім? Та як же я тоді без тебе житиму?..
Олія склала губи бантиком, носик у неї просто чарівний зовсім, як у мами, трошки картоплинкою. Це ж видно одразу. Тоді й каже:
Ні, тату. І я без тебе не зможу. Давай так зробимо: ти мамі зателефонуй і скажи, що щопятниці мене приводитимеш із садочку.
Ми з тобою потім погуляємо, якщо захочеш кави чи морозива йдемо до кафе. Я тобі розказуватиму про все, як ми з мамою живемо.
Олія на хвильку уявила собі життя та додала:
А якщо ти захочеш на маму глянути, то я її щотижня на телефон фоткатиму й тобі показуватиму! Домовились?
Тато не витримав, усміхнувся, потиснув їй руку:
Добре, так і буде, доню
Олія відчула полегшення. Взялася нарешті за морозиво, але не втрималася сама себе зупинила, бо ще не все сказала! Треба щось дуже важливе додати. Коли під носом зявилися шоколадні «вуса» облизала їх і знову зробилася серйозною. Майже як мама, коли вирішує важливі питання чи шукає вдома зниклу картоплю.
А головне треба ж дбати про чоловіка. Навіть якщо він не наймолодший у тата минулого тижня день народження був, 28 років! Олія цілісінький вечір у садку листівку малювала, а цифру «28» розфарбувала так, наче це новорічна прикраса.
Обличчя стало дуже серйозним, брівки насупила:
Мені здається, тату, тобі треба женитися
І, з королівською щедрістю, збрехала:
Ти ж ще не дуже старий
Тато засміявся, ледь не пролив каву:
Ну так «не дуже» це прямо комплімент, доню!
Олія знайшла ще один аргумент:
Не дуже-не дуже! Он, дядько Сергій, що до мами двічі вже заходив і той лисий! Ось тут і показала на маківку, пригладивши чубчик.
Потім зрозуміла, що видала мамину таємницю тато аж вухами засовав і гостро глянув.
Мерщій притиснула долоні до рота і склала очі в коло це значить, що жах і розгубленість.
Дядько Сергій? Який це у вас дядько Сергій гостює? Мамин начальник? Тато майже на все кафе вигукнув.
Тату, я не знаю Може й начальник. Він заходить, мені цукерки приносить, тортик нам усім.
І мамі квіти, додала Олія, зважуючи, чи не краще замовчати такі подробиці.
Тато склав пальці, дивився на них так довго, що Олія відчула зараз він щось дуже-дуже серйозне вирішує.
І вже, як справжня жінка, вирішила допомогти чоловіку із підштовхуванням. Бо ж воно відомо: всіх мужиків треба делікатно на правильну думку направляти.
А хто підштовхне, як не дружина чи донька? Тим паче єдине Сонечко в житті.
Тато подумав-подумав, аж нарешті наважився. Зітхнув глибоко, підняв голову, і сказав так, наче читав монолог головного героя з драми, яку їй навіть у садочку ще не розповідали.
Але поки що Олія не знала ні про Отелло, ні про якусь там Дездемону лишень живе серед людей, вчиться від них радіти чи страдати через дрібниці.
Отже, тато каже:
Йдемо, доню, додому вже пізно. Я ще поговорю з мамою.
Олія не перепитувала про що, але відчула: щось важливе. Морозиво доїла так швидко, наче воно вже перетворилося на борщ.
І, майже по-футбольному кинула ложку на стіл, зіскочила зі стільця, витерла губи рукавом, шморгнула носом і сказала як командир:
Я готова. Ходімо
Додому вони не йшли вони, можна сказати, летіли. Точніше, то тато летів, а Олію тримав міцно за руку вона майже розвівалася, як веселий прапорець.
У підїзді ліфт саме поїхав, забрав когось із сусідів у височінь. Тато трохи розгублено глянув на Олію, а вона ізнизу підняла очі:
Ну? Чого стоїмо? Ми ж на сьомий поверх це якраз для спортсменів!
Тато підхопив її і вони разом майнули сходами.
Коли мама нарешті відчинила на довгі дзвінки, тато почав із головного:
Ти не можеш так поводитися! Який ще Сергій? Я ж тебе люблю. І в нас є Олія
Не випускаючи доньку із рук, обійняв і маму. А Олія обняла їх обох за шию, заплющила очі, бо дорослі цілувалися
Ось так маленька дівчинка примирила двох стусанів, які любили одне одного, але так і не могли домовитися через свою гордість та образи
Пишіть у коментарях, чи буває у вас вдома щось таке? Не забувайте ставити вподобайки ну і хто не лайкне, той без морозива!
