Тату, познайомся – вона буде моєю дружиною та твоєю невісткою.

**Щоденниковий запис**
Тату, познайомся, це буде моя дружина й твоя невістка! з радістю у голосі вигукнув Максим.
Що?! здивовано перепитав професор, доктор наук Борис Шевченко. Якщо це жарт, то зовсім не смішно.
Чоловік з огидою поглянув на грубі пальці «невістки» та бруд під нігтями. Йому здалося, що ця дівчина й не чула про воду з милом.
«Господи! Як добре, що моя дорога Наталя не дожила до такого сорому! Ми ж намагалися виховати хлопця з гарними манерами», болісно подумав він.
Це не жарт! сміливо відповів Максим. Оксана залишиться у нас, а через три місяці ми одружимося. Якщо не хочеш бути на весіллі обійдуся без тебе!
Вітаю! усміхнулася Оксана й поспішила до кухні. Ось вареники, малиновий джем, сушені гриби перераховувала вона продукти зі старого мішка.
Борис схопився за серце, коли побачив, як Оксана заляпала білу скатертину, на яку пролився джем.
Максиме! Одумайся! Якщо це помста то занадто жорстоко Звідки ти привів цю неотесу? Не дозволю їй залишатися в моєму домі! кричав професор.
Я люблю Оксану. І моя дружина має право жити у моєму домі! з єхидною усмішкою відповів син.
Борис зрозумів, що хлопець глузує з нього. Більше не сперечаючись, мовчки пішов до своєї кімнати.
Останнім часом стосунки з Максимом дуже змінилися. Після смерті матері він став невгамовним. Кинув університет, грубо спілкувався з батьком і жив безтурботно.
Борис сподівався, що син зміниться. Повернеться до колишнього розумного й доброго. Але з кожним днем вони віддалялися. А тепер він привів до дому цю селянку. Професор зрозумів: батько ніколи не схвалить його вибір, тому він навмисно вибрав те, що йому було незрозуміле
Незабаром Максим і Оксана одружилися. Борис відмовився бути на весіллі, не хотів бачити небажану невістку. Він був у лютості: місце Наталі, ідеальної господині, зайняла ця невчена дівчина, яка й двох слів звязати не могла.
Оксана, немов не помічаючи неприязність, намагалася йому сподобатися але тільки гіршало. Борис не бачив у ній нічого хорошого, лише те, що вона була неотесою з поганими звичками.
Максим, пограбувавшись у доброго чоловіка, знову почав пиячити. Батько часто чув сварки молодих і навіть радів, сподіваючись, що Оксана нарешті піде.
Борис Івановичу, ваш син хоче розлучитися, виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину! одного разу ввірвалася Оксана зі сльозами.
По-перше, на вулицю? Можеш повернутися додому А те, що ти вагітна, не дає права жити тут після розлучення. Вибач, але я не втручатимуся у ваші справи, сказав він, таємно радіючи, що позбавиться набридливої невістки.
Оксана, пригнічена й не розуміючи, чому свекор з першої миті її ненавидів, почала збирати речі. Вона не могла збагнути, чому Максим поводився з нею, як із собакою, кинув на поталу долі. Хіба вона не варта любові?
***
Минуло вісім років Борис жив у будинку для літніх. Останні роки він сильно знемігся. Максим, звісно, скористався цим і відправив батька до лікарні, щоб позбутися клопоту.
Старий змирився, знаючи, що дороги назад немає. Все життя він навчав тисячі людей любові, поваги й турботи. Досі отримував листи від колишніх студентів Але своїх дітей так і не виховав
Борисе, до тебе знову гості, повернувся сусід із прогулянки.
Хто? Максим? скрикнув старий, хоч розумів, що це неможливо. Син ніколи не прийшов би він ненавидів батька
Не знаю. Попросили передати. Чого сидиш? Іди подивись! засміявся сусід.
Борис узяв ціпок і повільно попрямував до невеличкої кімнатки. Здалеку впізнав її.
Здоровенькі були, Оксан