Ще чого видумала? Який пансіонат для літніх людей? Ні за що! Я зі свого дому нікуди не піду! батько Соломії Іванівни метнув у дочку керамічну чашку, намагаючись поцілити їй у голову. Жінка ухилилася, ніби рухалася по завченому рефлексу.
Все це не могло тривати далі. Рано чи пізно він щось ще придумає, і Соломія не зможе передбачити, чого чекати завтра. Оформлюючи документи на розміщення батька в пансіонаті, жінка почувалася винною та спустошеною. Хоча з огляду на ставлення батька до неї в дитинстві, вона й так робила значно більше, ніж заслужив.
Сідаючи до машини, Олексій Іванович кричав, боровся, сипав прокльонами на голову всім, хто був задіяний у його переїзд.
Соломія стояла біля вікна й дивилася, як машина зникає біля воріт. У її житті це вже було. Тільки тоді вона була зовсім дівчинкою і не уявляла, якою буде її подальша доля.
Соломія виросла єдиною дитиною в родині. Мати не наважилася мати ще когось чоловік завжди був деспотом, руйнував життя дружини й будь-яку радість.
Її батько, Олексій Іванович, уже був за сорок, коли народилася дочка.
Одружився він не з любові, а для карєрного зростання, аби підтримати імідж зразкового сімянина. Більше себе він не любив нікого і ніколи. Для створення ілюзії “хорошої родини” Олексій обрав собі наречену з простої сімї свіжу випускницю педучилища Ганнусю, чиї батьки працювали на фабриці. Для родини молодої це було справжнє підвищення статусу. Сама дівчина свого вибору не мала: за неї все вирішили.
Весілля справили гучне й багате, але батьків нареченої не запросили, бо “не того кола люди”.
Після весілля дівчина перебралася до чоловіка. Щоб Ганнуся якомога швидше стала “правильною дружиною чиновника”, до неї приставили старшу домогосподарку: навчити етикету, мовчанню там, де треба, й стриманості.
Як день минув? питав зазвичай чоловік, улаштовуючись у крісло.
Все гаразд. Вивчила правила подачі страв, почала займатися англійською, Ганнуся швидко зрозуміла: краще уникати приводів для докору.
Все? А хатою хто займався, поки ти книжки гортала?
Я. З кухаркою склали меню на тиждень, купила продукти, поприбирала…
Чудово. Дивись тільки руки щоб чисті, вигляд пристойний. Не дозволяй собі виглядати, як сільська. Як заслугуватимеш найму водія й покоївку, але поки зарано.
Але як не старалася Ганнуся, спокійних днів було мало. Чоловік зазвичай повертався пізно, злий і знервований. Скинути злість він міг тільки на дружині. Прислуга могла піти й усе розповісти, а Ганнуся нікуди й нікому не могла скаржитись.
Вперше Олексій Іванович підняв руку на дружину через місяць після весілля без причини, аби одразу показати, “хто в домі господар”.
Надалі побої стали регулярними, але безвидимими знаків все майстерно приховувалося під одягом та посмішкою перед гостями.
Минув рік подружнього життя. Колеги Олексія почали натякати: вже час би поповнення в сімї.
Олексію, хіба ще не збираєшся стати батьком? Може, дружину до лікаря? Чи не в тім причина?
Поки що не плануємо, сухо відповідав він.
Що значить не плануєте? Жінці треба про господарство, дітей думати, а не вчитись! Давай, хай іде по лікарях знаю гарних спеціалістів…
Відтоді в Ганнусі почався новий період нескінченне обстеження. Чоловік навіть тимчасово перестав її бити: щоб лікарі не помітили синців.
Через кілька місяців зясувалося Ганнуся цілком здорова. Точна причина була не в ній, що лікар делікатно нагадав чоловіку. Олексій Іванович, звісно, розгнівався, але все ж пройшов обстеження і отримав висновок: шанси на потомство дуже малі.
Колеги продовжували натяки, дружина молода й гарна, тож його дратувало все навкруги. Він ще більше злився на весь світ і зневажливо поводився з дружиною, яка вже не реагувала на побої лише застигала статуєю.
Задля розваги завів собі коханку, чим на якийсь час відволік себе.
Минуло ще понад два роки, перш ніж трапилося диво. Народилася Соломія з обличчя вся в тата, але жодної ласки для дитини Олексій не проявив. Вихованням займалися мати й няня батько міг не бачити дочку тижнями й не відчував у цьому потреби.
З кожним роком Соломія дедалі більше дратувала батька, і він усе менше стримувався. Вперше підняв на неї руку, коли їй було пять: дівчинка просила якийсь дрібязок, а у нього щойно стався вибух емоцій після важливої наради. Замість сліз дитина закамяніла від страху.
Соломія засвоїла урок: не провокувати сварок. Та Олексію цього було замало. Раз ударивши доньку, він більше себе не стримував: міг образити чи принизити навіть при гостях і отримувати від цього задоволення.
Олексію Івановичу, кажуть, ваша Соломія віртуозна скрипалька!
Слабка з неї скрипалька, посміхався він. Але якщо цікаво, хай зіграє! Соломіє, не чуєш? Принеси свою балалайку, гостям розваження буде!
Дівчинка, охоплена соромом, слухняно бралася за інструмент. З часом страх грати перед публікою залишився з нею назавжди. Жодного разу після училища Соломія не доторкнулася до скрипки.
Колись, гортаючи дитячі книжки з ілюстраціями щасливих родин, Соломія питала себе: чому їй дісталося таке життя?
Мати для неї також не стала прикладом щасливої дружини й матері. Вона не змогла полюбити дитину від деспота. Коли Соломії було тринадцять, матір загинула в автокатастрофі офіційна версія, та що сталося насправді, ніхто не дізнався. З того часу дівчина закрилася в собі.
Школу Соломія закінчила і вступила до університету на спеціальність, обрану батьком. Це було, мабуть, останнє його рішення щодо неї. На роботі Олексій Іванович загруз у скандалах, втратив майже все майно й колишню вагу в суспільстві гроші пішли, щоб уникнути тюремного терміну за службові гріхи. Йому вдалося непомітно піти на пенсію й оселитись на дачі. Дочка до нього не їздила: не було про що говорити й не хотілося вислуховувати приниження.
Самотній, без змоги “вилити жовч” на когось, Олексій Іванович поступово втрачав розум і контроль над собою. Сусіди частіше дзвонили Соломії та жалілися на його дивну поведінку. Довелося зібрати сили й забрати батька до себе.
Повернувшись під один дах із донькою, батько наче отямився: сварки, крики, бійки стали щоденними. Соломія виділила йому окрему кімнату з замком, але й це не рятувало. Останньою краплею стала діагностика лікарів у батька почалася деменція. Ризик для себе став занадто великим. Довелося приймати складне рішення оформити його до закладу для літніх людей.
Родини власної Соломія так і не створила. Не впевнена в собі, травмована психічно, вона цуралася людей, колег, трималася осторонь. Коли постало питання про відправку батька в пансіонат, почуття провини й сорому не полишали її.
Залишати батька поруч було небезпечно: він не усвідомлював своїх дій, хоча ненависть і злість до доньки залишались навіть тоді, коли перестав її впізнавати. Соломія обійшла всі заклади в місті й обрала кращий його утримання коштувало майже всі її гроші, довелося навіть шукати додаткову роботу.
Після відїзду батька жінка кілька днів не знаходила собі місця. Згадувала, як колись мати намагалася втекти від тирана разом із донькою. Тоді їм не вдалося Олексій повернув обох, а невдовзі матері не стало.
І все ж, провідувати батька Соломія їздила, плакала від жалю та вини. Це були єдині почуття, яким навчила її власна родина.
На додачу до постійного почуття провини з часом у жінки зявилися проблеми зі здоровям. Вона нарешті зрозуміла: за минуле не можна себе карати все життя, і, роблячи цей важкий вибір, вона врятувала себе. Минуле важить на нас тягарем, якщо ми не маємо мужності вчасно подбати про власний спокій. А щастя починається з внутрішнього дозволу собі жити не чужим, а своїм новим, гідним життям.
